Коли всі зібралися, Джакарта промовив:
— Вітаю, друзі! Ми зібралися тут, бо кошеня Плямки хочуть відвезти в національний парк. Для неї це трагічна подія, тому не згадуйте про це. Якщо його відвезуть, то знайдуть йому нову маму, — відповів він.
Всі почали перешіптуватися, але зрештою погодилися.
— Даю слово Цукатику, — сказав Джакарта.
Старий ягуарунді махнув хвостом, даючи зрозуміти, що хоче щось сказати.
Невже він знає більше? — подумав Джакарта. Та й то добре, швидше виберемося.
— Слухайте сюди! — почав Цукатик. — Від Соломона, нашого старого лева, що живе біля службового приміщення двоногих, я дізнався, що кошеня не просто відвезуть, а посадять на корабель. Тому якщо ми з'ясуємо, який це корабель, паром і час відправлення, то зможемо вислизнути на волю.
Всі помітно зраділи, але ненадовго.
З вольєра навпроти, де жила пантера Варвара, почулося:
— Телепні! — відрізала вона. — Ви не розумієте, що навіть якщо втечемо, двоногі нас шукатимуть!
Цукатик, недовго думаючи, спокійно глянув на Варвару і відповів:
— Звісно, вони нас шукатимуть. Але чи знайдуть — залежить від нас. Ми не просто тікатимемо навмання, а скористаємося їхньою ж системою. Якщо нас відправлять кораблем, значить, є маршрут, документи, контрольні точки. Але хто сказав, що всі пасажири мають залишитися на борту?
Він хитро посміхнувся, а навколо запанувала зацікавлена тиша.
— Ми з'ясуємо, коли і куди вирушатиме корабель, — продовжив він. — Перед самим відправленням кілька з нас заховаються на борту. Як тільки опинимося у відкритому просторі, знайдемо момент і вислизнемо.
— І що далі? — скептично примружилася Варвара.
— Далі — свобода, — відповів Джакарта. — Ми підемо вглиб джунглів, знайдемо місце, де двоногі не ходять. Вони шукатимуть нас у порту, можливо, біля міста, але не серед дикої природи.
— Ми ж хижаки, — додав Цукатик. — Ми народжені бути вільними.
Варвара замислилася, а інші хижаки захвилювалися, перекидаючись короткими фразами.
— Гаразд, — нарешті кивнула пантера. — Але якщо щось піде не так, я вас попереджала.
-3-