Розділ 1:

Цукатик, як його називали, підійшов до миски, облизнувся і почав їсти. Курка була дуже смачною та ситною. Після смачної їжі він понюхав повітря — воно було рідке та мало кислий запах машин і дороги. Знайшовши сонячне місце, він ліг і заснув.

Він розумів: скоро вони будуть вільні. Вони стануть справжніми воїнами, як він і Джакарта були до того, як потрапили в зоопарк. Від цих думок Цукатик аж посміхнувся уві сні. Доглядач тихо вийшов із вольєра.

Старий ягуарунді проспав до вечора. Коли прокинувся, відчув запах хімікатів, якими поливали доріжки біля вольєрів, щоб вони не заростали травою. Від цього запаху старого перекосило. Він пішов до вольєра Джакарти, щоб разом із другом вирушити до Плямки й глянути на кошеня.

Старий леопард якраз вмивався після останньої вечері, яку залишив йому доглядач.

— Привіт, Джакарто, — промовив Цукатик.

— Привіт.

— Ти теж хотів сходити до Плямки? — запитав Цукатик.

— Так, звісно, якраз збирався. Якщо хочеш, можемо сходити разом.

— Звісно.

Разом із Джакартою вони попрямували до вольєра Плямки. Вона була дуже напружена, нажахана та стурбована. Старий ягуарунді відчував легкі вітерці тривоги й запитав:

— Так, — відповіла Плямка. — Наглядачі збираються відвезти моє дорогоцінне кошеня в національний парк.

— Але воно ще мале, — промовив Цукатик.

— Так, зараз мале, але через кілька днів буде цілком готове, — промовила Плямка

Настала мить тиші. У повітрі пахло невідомістю, і тихий вітерець коливав шерсть.

— Мені потрібно зібрати усіх, — сказав старий ягуарунді Джакарті.

— Гаразд, — відповів той. — Зараз я зберу всіх котячих.

Джакарта швидко направився до інших вольєрів. Лише вітер промайнув за його спиною.

                                         -2-