Розділ 73.2

Ердан

Коли Зберігач Указів зачитав витяг із Реєстру про страту Дігана, я просто не повірив своїм вухам! Це неможливо!! Адже батько це не серйозно тоді сказав? Я йому ніколи не дозволю страчувати мого наставника та друга! Тим більше після того, як Діган врятував моє життя, підставившись під кинджали смертника!

Розвертаюся до короля і збираюся сказати все, що я думаю про його указ, владу та закони, але він зупиняє мене короткою фразою: «Довірся мені». Я беру свої емоції під контроль, хоч бачать Боги, наскільки мені важко стриматися! Королівська варта скручує Дігана, хоча він не пручається і веде його до підземелля. Мої друзі кидаються їм навперейми, але я жестом зупиняю їх. Батько сказав йому довіритися, і я роблю так, як він каже, у мене просто немає іншого виходу. Сподіваюся тільки на те, що мені не все відомо, і я ще мало розумію у всіх цих палацових інтригах. Інакше я рознесу тут усе в тріски, але не дозволю страчувати друга!

Дігана відводять, а я поглядом вимагаю від батька пояснень. Але він лише одними губами вимовляє:

«Не зараз».

Мені знову лишається просто повірити йому. Увечері друзі намагаються зі мною поговорити, але мені нема чого їм сказати! Вночі мені не вдається заплющити очей ні на секунду, і вранці я прошу дозвіл у батька особисто проводити свого наставника на майдан для страти.

Намагаюсь не дивитися наставнику у вічі. Насилу видавлюю із себе кілька слів. Але моя витримка миттєво випаровується, як роса на сонці, і я вже в частковому обороті. Ричу, не маючи сили стримати своїх емоцій. 

Діган не втрачає самовладання і буквально парою фраз ставить мене на місце, нагадуючи, хто я і яка відповідальність зараз лежить і на мені, і на Грегові.

Мені нема чого йому заперечити, у мене немає аргументів! І залишається тільки рипіти зубами.

Я не можу дивитися наставникові в очі та опускаю голову. Не одягаю йому кайдани, як мав, я просто не можу цього зробити!

Ми виходимо з підземелля, у якому розташована в’язниця, на яскраве сонце, яке так рідко буває в наших краях і я морщусь, розуміючи, що це тільки додасть страждань Дігану, якщо батько все ж таки зважиться і накаже виконати вирок.

Ми підходимо до помосту, і я особисто передаю свого друга та наставника до рук ката. Для мене це рівносильно тому, щоб власноруч почати висмикувати йому луску. Діган підіймається на поміст і обертається. Добровільно лягає на ешафот, притискаючи голову й розкинувши крила. Помічники ката підходять до нього і фіксують у цій принизливій позі. Я дивлюся на батька, сподіваючись, що зараз він накаже зупинити все це безумство, але він тільки стискає сильніше зуби. Дивлячись у його біле, без жодної кровинки обличчя, я теж блідну.

Коли наставнику пробивають крила, фіксуючи металевими обручами, я відчуваю його біль, як свій! Здригаюсь від кожного удару молотка об металеві кілки та частково обертаюся, не маючи сили стримати емоції, але голос Дігана в моєму мозку повертає мене в реальність:

«Грегу, Ердане, від вас залежить майбутнє королівства! Закони повинні виконуватися! Це основа влади, основа існування держави. А інакше доведеться утримувати владу тільки терором. Так уже трапилося, та я не чинитиму опір. Ердане, змирись і ти. В ім’я нашої Батьківщини. Провокатори сподіваються на конфлікт між вами. Не доставляйте їм такого задоволення!»

– Батьку! Ти просив тобі довіритись! Зроби ж щось! Поки що не стало надто пізно! – я кличу до батька, не сподіваючись уже ні на що.

– Ердане, візьми себе до рук, залишилося зовсім небагато. Я чекаю повідомлення від Кая, зараз він добуває в Зберігача Указів інформацію про те, хто його змусив оголосити вирок саме зараз. – Батькові слова вселяють у мене надію!

– А хіба це не прямий обов’язок Зберігача?

– Так, але в нас із ним була домовленність. Він не повинен був робити публічне оголошення. Максимум, ми б потримали Дігана в підземеллі до якоїсь знаменної події, наприклад, дочекалися б народження вашої з Ксі дитини. І тоді можна було б видати указ про помилування.

– А зараз?? Страта Дігана неминуча? Ти ж не можеш порушити закони королівства?

– Ні, сину, страти не буде! Але я нічого не збираюся порушувати, усе буде в рамках закону. Потрібно лише трохи потягнути час, поки Кай отримає необхідну нам інформацію, і мої вартові схоплять останніх бунтівників. Нам потрібно, щоб вони відчували себе в безпеці до останнього моменту й не встигли вчинити опір. Я не хочу зайвих жертв. Тут дуже багатолюдно. Потерпи, мій хлопчику. Уже недовго лишилося.

Батько назвав мене «мій хлопчик»! Саме так до мене завжди звертається Діган…

Стає знову боляче, але я тримаю себе в руках. Батько сказав, що потрібно ще трохи часу, і незабаром весь цей фарс скінчиться! Я вірю йому! Хоча й не знаю, як він збирається розв’язати цю проблему в рамках закону.

Я знову чую голос наставника у своїй голові:

«Давай, Грег, віддавай уже наказ про початок страти. Я готовий! Ердан, прошу тебе, йди звідси. Не треба відразу, щоб це не сприйняли як прояв слабкості, але потім йди. Прошу тебе, мій хлопчику, не змушуй мене ганьбитися у твоїй присутності».

Але я тільки тихо шиплю у відповідь.