Розділ 73.1

Діган

Цю ніч я провів у підземеллі, як і належить засудженому до страти. Рано-вранці до мене прийшов Ердан. Принц сильно нервує, але намагається виглядати впевненим у собі.

– Дігане, там уже всі зібралися… Я проведу тебе.

– Ердане, я ж просив не приходити сьогодні та не дивитись… – Мені справді дуже не хочеться, щоби принц був присутній. Навряд чи він зможе без емоцій спостерігати за моєю стратою, а отже, збільшується ризик того, що все це не дуже добре закінчиться.

– Дігане! Батько не може тебе страчувати! Він не посміє… – гарчить принц і на його обличчі виступає луска, на пальцях з’являються пазурі та зіниці стають вертикальними.

– Мій хлопчику, я багато чому тебе навчив, і, сподіваюся, прищепив повагу до законів королівства. Коли король Грег обіцяв мене стратити, він хоч і діяв емоційно, але сподівався, що його вирок не буде занесений до реєстру, у крайньому разі король планував використати своє право на помилування. Але це було до появи Кая. Своє право вето король учора використав… Ми все це обговорили з Грегом одразу після нашого повернення з Імперії.

– Дігане, я не дозволю йому! – Ердан уже починає скиглити, але під моїм суворим поглядом повертається в людську подобу.

– Ердане! Саме на це й розраховують ті, хто наполіг на виконанні вироку! – Я намагаюся утримати свого учня від необачного вчинку. Я вже змирився з неминучим, а тепер і йому треба.

– Але ж змова вже пригнічена! – Принц ніяк не може заспокоїтись і шукає варіанти.

– Як бачиш, не повністю. Хтось ще намагається використати останній шанс та спровокувати конфлікт між тобою та батьком!! Прошу тебе, не дозволяй їм скористатися ситуацією.

Принц скрипить зубами, але більше нічого не каже.

Як провожатий на страту, Ердан повинен був надіти на мене кайдани, але не зробив цього. Сподівається, що я спробую уникнути покарання та втечу? Але я відданий своєму королеві та давав йому присягу вірності. Я не хочу виглядати боягузом перед своїми учнями, друзями та колишніми підлеглими.

Ми з принцом виходимо на палацовий майдан і прямуємо до помосту, де ще місцями валяється луска від страчених нещодавно змовників. Побачивши мене, король хмуриться. Грег теж сподівався на мою втечу? Вимушений тебе розчарувати, мій старий друже, для мене честь дорожча за життя. Як і Кай, я обіцяв, що не опиратимуся виконанню вироку й добровільно з’явлюся на страту. Мене замкнули вчора у в’язниці лише за наполяганням прихильників змовників, проти яких, на жаль, поки що немає жодних доказів про їхню причетність до змови.

Я підводжусь на поміст і, за наказом головного ката, обертаюся. Ердан підходить до батька і, бачачи його блідість і стиснуті щелепи, сам стає білим, як полотно. Я намагаюся не дивитись нікому в очі. Все-таки ганебне місце…

Благаю Богиню Гір, щоб Ердан зміг стримати себе й не наробив дурниць. Обернувшись, я приймаю позу підпорядкування, розкинувши крила і притиснувши голову до помосту. Підручні ката підходять до мене відразу з кількох сторін і фіксують мою шию та хвіст у чотирьох місцях широкими металевими обручами. Це поки що не боляче, якщо не смикатися. Потім настає черга крил. Кожне проб’ють у двох місцях, щоби прикріпити кістки металевими смугами до помосту. Затримую дихання в очікуванні болю від пробиття перетинок і зауважую, що Ердан уже в частковій трансформації.

Не можна допустити, щоб він завадив виконанню наказу короля! Це буде бунт! Відкрита непокора королю може призвести до громадянської війни. І це, як мінімум! Або принц опиниться тут же на помості, поруч зі мною, розпластаний і безпорадний, і буде страчений. А Грег… Виконавши свій обов’язок, чи зможе він це пережити? Я бачу, наскільки йому важко й намагаюся заспокоїти обох: і батька, і сина, подумки звертаючись до них.

Я знаю, що мене почують тільки найближчі мені, тому, не соромлячись, кажу те, що думаю:

«Грегу, Ердане, від вас залежить майбутнє королівства! Закони повинні виконуватися! Це основа влади, основа існування держави. А інакше доведеться утримувати владу тільки терором. Так уже трапилося, та я не чинитиму опір. Ердане, змирись і ти. В ім’я нашої Батьківщини. Провокатори сподіваються на конфлікт між вами. Не доставляйте їм такого задоволення!»

Я бачу, що Ердан повністю повернувся до людської сутності та радію за майбутнє королівства! Майже не помічаю болю від пробитих перетинок, стійко переносячи фіксацію. Кров швидко зупиняється завдяки драконячій регенерації. Що ж, від крововтрати я не помру. Було й гірше, коли біля Академії я взяв на себе удар обвішаного кинджалом смертника, який призначався принцу.

Прикриваю очі та намагаюся медитувати, щоб стійко перенести болісну кару, коли з мене, одну за одною висмикуватимуть луску. Це само по собі боляче, а далі… гола шкіра під палючим сонцем… Брр… Мимоволі мене пересмикує і по всьому тілу проходить хвиля, викликаючи шелест луски, виразно чутний у тиші, що нависла над палацовим майданом.

Я намагаюся відігнати від себе картини страти бунтівників, що недавно закінчилася. Найстійкіший із них протримався п’ять днів. Але всі вони скиглили та благали про прощення. Хтось на другий, хтось на третій день. Скільки я витримаю??

Уже мала б початися страта. Чого вони зволікають? Очікування теж покарання. Розплющую очі. Принц про щось дуже жваво розмовляє з батьком. Але, зважаючи на все, уже повністю володіє собою. Це добре, не знаю чим його Грег зміг відвернути, але зараз важливо не допустити міжусобиці. Лежу, намагаючись не ворушитися, хоча становище дуже незручне й починають затікати м’язи, але будь-який рух викликає біль у місцях фіксації. Теж не дуже приємне покарання, особливо, якщо триватиме кілька діб.