Розділ 71

Ердан

Нарешті наше навчання закінчено, і ми повертаємось додому, у Дикі Землі. Я вже скучив за нашим холодним кліматом, тим більше в Імперії вже почалося літо, і спека часом просто нестерпна. Дорога додому здається легше та швидше, ніж із дому. Це тому, що я подорослішав і став сильнішим? І що гріха таїти, мудріше.

Усміхаюся про себе, не заважало б молодшого братика ось так само струсити й відправити кудись трохи далі від дому. Хоча, власне, куди? В Академію Імперії! Подорослішає може, нарешті! У мене ж вийшло, і він впорається. Думаю, що батько мою ідею підтримає – Раяну однаково вже настав час вступати до Академії, ось нехай і вирушає відразу до Імперської.

Озираюся на дружину, яка, мірно розмахуючи крилами, летить поряд. Таке відчуття, що вона задрімала. Чи задумалася? Я не міг не помітити, що моя жінка поводиться якось не звично. Зазвичай балакуча, і ніколи не втрачає нагоди підколоти мене з будь-якого приводу, Ксі майже весь час мовчить. Зрідка зітхає та озирається назад, коли думає, що я не бачу. Я її розумію. Мені було важко вилітати з дому навіть на рік, а Ксі відлітає назавжди. Але я буду поруч, і зроблю все, щоб моя дружина була щасливою в новому для неї світі.

Діган

Сьогодні наш остання ночівля на території Імперії! Завтра ми маємо перетнути кордон, і далі вже Дикі Землі, і до столиці королівства залишиться лише два дні польоту.

Вранці дракони Імперії, що супроводжують нас, вирушать у зворотний шлях. Ми трохи посиділи, поговорили, і перед сном Кріс запропонував мені прогулятись. Я відразу зрозумів за його похмурим настроєм, що розмова буде не дуже приємною.

– Дігане, не натякатиму й не ходитиму кругами. До мене дійшли деякі чутки, і я маю з тобою ними поділитися. Тільки пообіцяй, що не запитуватимеш, звідки я маю цю інформацію.

– Добре, обіцяю, що не цікавитимуся твоїми джерелами. Викладай, що там у тебе? – Ми ніколи не були з Крісом особливо близькі, але якби не він, не факт, що Грегу вдалося б впоратися зі змовниками. Я не маю підстав не довіряти йому.

– Дігане, тобі краще не повертатися додому. Наказ про твою кару все ж таки був занесений до реєстру, і дехто вимагатиме його виконання.

– Ось як! Отже, змова ще не до кінця пригнічена? Чи не всіх ще добили? – Мене турбує не тільки те, що загроза моєї кари ще висить наді мною, а і присутність у Диких Землях недобитих бунтівників!

– Так, не всіх ще вдалося нейтралізувати. І це їхній останній шанс влаштувати заворушення.

– І шанс для короля розкрити останній осередок опору?

– Можна й так би мовити.

– Отже, я повертаюся додому.

– Тебе стратять, Дігане! Ердан не стерпить такого й піде проти батька! І тоді Грега скинуть із престолу!

– Або батько й син об’єднаються, і вдвох вони впораються з бунтом. Ти ж розумієш, що це відмінний і, можливо, останній шанс закінчити все беззастережною перемогою Грега? Як мінімум, зажадавши моєї кари, останні прихильники змови виявлять себе! Тоді моя смерть варта того. Дякую, Крісе, але я не залишусь в Імперії, я повертаюся додому. І так, я не питатиму, звідки в тебе ця інформація, як і обіцяв. Мені потрібна лише відповідь на запитання: ти з нами чи ні?

– Я відданий королю, Дігане! Можеш не сумніватися в мені! Я знав, що ти не будеш боягузливо тікати, але розповісти тобі мав. Основна частина змовників заарештована й буде страчена, щойно принц повернеться. Вимога смертної кари для тебе – це їхній останній шанс внести смуту між батьком та сином і скористатися цим. Ти впевнений, що Ердан впорається і не піддасться? Чи зможе він спокійно перенести твою кару, відключивши емоції?

– Заради королівства? Я впевнений у ньому!!

Кріс із якоюсь тугою глянув на мене і сказав:

– Йому тебе не вистачатиме, Дігане, та й усім нам.

– Якщо моя смерть допоможе покласти край бунту, значить, я віддам своє життя, не замислюючись! Яка різниця – на полі бою чи на ешафоті, якщо я загину на благо Батьківщини!

Звучить, звісно, пафосно, але це саме те, що я думаю. Мені достатньо того, що мої близькі знатимуть, за що я загинув, так що… так, немає ніякої різниці де і як померти, головне – з користю!