Розділ 67

Діган

Рік закінчує розбиратися з місцевою владою та підходить до мене. Його першокурсники вже закінчили регенерувати та під наглядом служби безпеки відлетіли до Академії.

– Ну що, Дігане, полетіли й ми? – питає мене Рік.

– Знаєш, щось мені не спокійно. Пройдусь пішки.

– Все за своїх хлопчаків переживаєш? Дорослі вони вже та й бійці відмінні. Ти ж бачив! Ти просто наче квочка їх оберігаєш! – Рік посміюється.

– Мабуть, ти маєш рацію, але я краще догляну за ними. Ось чує щось мій гребінь.

– Тоді давай разом пройдемося. Доглянемо твоїх пташенят.

Ми не поспішаючи йдемо в бік Академії, тримаючись від моїх підопічних на відстані, щоб вони нас не чули та не бачили.

Пройшовши приблизно половину шляху, я зупинився та прислухався. Мені не дає спокою передчуття небезпеки, і я частково обернувся, загострюючи всі почуття. Ледве почувши шум дракона, що пікірує, я миттєво закінчив оберт і рвонув до учнів.

Я тільки й встиг прикрити їх своїм тілом від атаки, практично відразу знепритомнівши від болю.

Ердан

Після того, як Діган мене вичитав, мені хочеться тільки сховатися кудись у затишне місце, щоб ніхто мене не бачив і не чіпав. Я ж обіцяв і батькові, і наставникові, що не доторкнуся до веселющого напою, поки не повернуся додому! Лише кілька днів залишилося до кінця навчання, а я розслабився і просто забув про свою обіцянку. Соромно як…

– Ердане, що тобі Діган казав? Сильно лаявся? – Ізир переживає і намагається зі мною поговорити.

– А він не лаявся, йому й не треба було. Просто нагадав, що я давав слово й не дотримав його, – якомога безтурботніше відповідаю другу, але при цьому скриплю зубами.

– Це я винен. Вибач, не треба було тебе вмовляти йти з нами до цього бару! – Крістіан намагається мене виправдати. І решта йому підтакують.

– Припиніть! Ви ж не силоміць мене тягли, я сам погодився, мені й відповідати.

– Ердане, а якби тебе з нами не було, ці придурки нас би неабияк пошматували. Вчотирьох ми проти них не вистояли б, не відомо, чим би все закінчилося. Так що, що не робиться – усе на краще! – Ізир намагається мене заспокоїти. Я розумію, що він має рацію і мені стає трохи легше. Залишається тільки сподіватися, що Діган не розповість про цю подію батькові.

Настрій у мене трохи покращується, попри того, що все тіло ниє. Здається, я чув, як Діган говорив ректорові, що дозволить нам регенерувати, коли доберемося до резиденції.

– Ізире, ти там щось про торт говорив?

– Так. Обіцяли нас жінки солоденьким побалувати!

Друзі пожвавлюються, і ми йдемо вже набагато бадьоріше. Проходимо приблизно пів дороги до Академії та раптово лунає шум крил. Ми чуємо наказ наставника обернутися, потім удар, ніби на повній швидкості зіткнулися два бойові дракони.

Ми ледве встигаємо відлетіти від місця падіння двох тіл, в одному з яких я впізнаю Дігана! Поки ми намагаємося збагнути, що відбувається, одного нападника прибиває до землі ректор. Ми з Ізиром миттєво злітаємо в повітря, прикриваючи друзів і бездиханне тіло Дігана від інших нападників. Нам протистоїть лише п’ять чи шість супротивників, але це вже не малолітки, а досвідчені бойові дракони. І, зважаючи на все, у них одна мета – убити мене. Краєм ока помічаю, що Фрай метнувся в бік Академії за підмогою, Крістіан чаклує над Діганом, а Ятан, Ізир та Рік намагаються мене прикрити.

Змиваю вертикально вгору, а потім, користуючись своєю швидкістю і золотою лускою, різко пікірую, заходячи на нападників із боку сонця. Осліплені моїм блиском вороги трохи забарилися, і Ятан з Ізирем пірнають під них, розриваючи ворогам черево. Мінус два!

Вдруге такий номер, звичайно, не пройде, але в ньому й нема потреби, тому що повертається Фрай із допомогою, і ми легко справляємося з ворогами, що залишилися. Ректор і його служба безпеки скручують тих, хто ще живий, а ми оточуємо Дігана з Крістіаном, прикривши крилами від сторонніх очей.

Дракон, який напав на нас першим, був смертником, обвішаним кинджалами, прикріпленими до тіла спеціальними ременями. Він повинен був врізатися в жертву й розірвати її на шматки. Зважаючи на все, метою був я. Наставник прикрив мене своїм тілом, і всі призначені мені мечі встромилися в нього. І зараз Діган там вмирає замість мене…