Розділ 67

Діган

Рік закінчує розбиратися з місцевою владою та підходить до мене. Його першокурсники вже закінчили регенерувати і під наглядом служби безпеки відлетіли до Академії.

- Ну що, Дігане, полетіли й ми? - питає мене Рік.

– Знаєш, щось мені не спокійно. Пройдусь пішки.

- Все за своїх хлопчаків переживаєш? Дорослі вони вже та й бійці відмінні. Ти ж бачив! Ти просто як квочка їх оберігаєш. - Рік посміюється.

- Мабуть, ти маєш рацію, але я краще догляну за ними. Ось чує щось мій гребінь.

- Тоді давай разом пройдемося. Доглянемо твоїх пташенят.

Ми не поспішаючи йдемо у бік Академії, тримаючись від моїх підопічних на відстані, щоб вони нас не чули і не бачили.

Пройшовши приблизно половину шляху, я зупинився та прислухався. Мені не дає спокою передчуття небезпеки, і я частково обернувся, загострюючи всі почуття. Ледве почувши шум дракона, що пікірує, я миттєво закінчив оберт і рвонув до учнів.

Я тільки й встиг прикрити їх своїм тілом від атаки, практично відразу знепритомнівши від болю.

Ердан

Після того, як Діган мене пропісочив, мені хочеться тільки сховатися кудись у затишне місце, щоб ніхто мене не бачив і не чіпав. Я ж обіцяв і батькові, і наставникові, що не доторкнуся до веселого напою, поки не повернуся додому! Лише кілька днів залишилося до кінця навчання, а я розслабився і просто забув про свою обіцянку. Соромно як…

- Ердан, що тобі Діган казав? Сильно лаявся? – Ізір переживає і намагається зі мною поговорити.

- А він не лаявся, йому й не треба було. Просто нагадав, що я давав слово і не стримав його. - Якомога безтурботніше відповідаю другу, але при цьому скриплю зубами.

– Це я винен. Вибач, не треба було тебе вмовляти йти з нами до цього бару! – Крістіан намагається мене виправдати. І решта йому підтакують.

- Припиніть! Ви ж не силоміць мене тягли, я сам погодився, мені й відповідати.

- Ердан, а якби тебе з нами не було, ці придурки нас би неабияк пошматували. Вчотирьох ми проти них не вистояли б, не відомо, чим би все закінчилося. Так що, що не робиться – все на краще! – Ізир намагається мене заспокоїти. Я розумію, що він правий і мені стає трохи легше. Залишається тільки сподіватися, що Діган не розповість про цю подію батькові.

Настрій у мене трохи покращується, незважаючи на те, що все тіло ниє. Здається, я чув, як Діган говорив ректорові, що дозволить нам регенерувати, коли доберемося до резиденції.

- Ізире, ти там щось про торт говорив?

- Так! Обіцяли нас жінки солоденьким побалувати!

Друзі пожвавлюються, і ми йдемо вже набагато бадьоріше. Проходимо приблизно півдороги до Академії і раптово лунає шум крил. Ми чуємо наказ наставника обернутися, потім удар, ніби на повній швидкості зіткнулися два бойові дракони.

Ми ледве встигаємо відлетіти від місця падіння двох тіл, в одному з яких я впізнаю Дігана! Поки ми намагаємося збагнути, що відбувається, одного нападника прибиває до землі ректор. Ми з Ізиром миттєво злітаємо в повітря, прикриваючи друзів і бездиханне тіло Дігана від нападників. Нам протистоїть лише п'ять чи шість противників, але це вже не малолітки, а досвідчені бойові дракони. І, зважаючи на все, у них одна мета – убити мене. Краєм ока помічаю, що Фрай метнувся у бік Академії за підмогою, Крістіан чаклує над Діганом, а Ятан, Ізир та Рік намагаються мене прикрити.

Змиваю вертикально вгору, а потім, користуючись своєю швидкістю і золотою лускою, різко пікірую, заходячи на нападників з боку сонця. Осліплені моїм блиском вороги трохи забарилися, і Ятан із Ізирем піднирують під них, розриваючи ворогам черево. Мінус два!

Вдруге такий номер, звичайно, не пройде, але в ньому і немає необхідності, тому що повертається Фрай з допомогою, і ми легко справляємося з противниками, що залишилися. Ректор і його служба безпеки скручують тих, хто залишився живим, а ми оточуємо Дігана з Крістіаном, прикривши крилами від сторонніх очей.

Дракон, який напав на нас першим, був смертником, обвішаним кинджалами, прикріпленими до тіла спеціальними ременями, він повинен був врізатися в жертву і розірвати її на шматки. Зважаючи на все, метою був я. Наставник прикрив мене своїм тілом, і всі призначені мені мечі встромилися в нього. І зараз Діган там вмирає замість мене...