Розділ 63

Діган

Мої учні відлітають до Академії в супроводі драконів Імперії, а ми з Ріком вирушаємо назад у гори – до Фрая та Крістіана. Пригальмовуємо буквально на пару хвилин біля струмка і знову в дорогу.

За кілька годин польоту приземляємося перед печерою і починаємо розчищати завал, що закриває вхід. Крістіан, почувши мій голос, просить Фрая відсунутись від входу й дати нам можливість увійти до печери. Оригінальний, звичайно, спосіб блокування входу Фрай вигадав, але треба сказати, досить дієвий. Зрушити величезний камінь, коли його підпирає зад дракона практично неможливо! Хоч у підручники цей метод занос. До речі, Рік так і запропонував. І навіть назву вигадав: «Метод блокування Фрая» і пообіцяв включити до програми навчання на бойовому факультеті наступного року.

Трохи посміявшись, оглядаємо ушкодження на тілі мого учня. Практично все загоїлося, треба буде лише трохи підправити кістки у двох місцях. Та й із крилом Крістіан впорався! Йому вдалося відновити кровопостачання двох останніх фаланг та правильно з’єднати кістки! Тепер треба всього кілька днів регенерації, щоб наросло все м’ясо та крило буде як новеньке! Точніше, стане, як і було. А поки що нам треба дістатися до Академії.

– Фрай зараз зможе сам летіти? – запитую Крістіана.

– Якщо не швидко, то цілком.

– А надалі, які в нього перспективи? Що ти думаєш, Ріку?

– Думаю, Крістіан успішно склав іспит із практичної хірургії в польових умовах. Ювелірна робота! Інші пошкодження у Фрая – дрібниці, навіть мої першокурсники впораються!

– Ні! – хором кричимо ми з Крістіаном та Фраєм.

– Тільки не малолітки Академії! Краще я пішки пошкутильгаю додому, ніж довірю їм свої кістки! – Виє Фрай.

Вдосталь насміявшись, виходимо з печери та злітаємо. Фрай непогано тримається в повітрі, хоча відчувається, що його рани ще болять. Але ми нікуди не поспішаємо. Я не хочу його втомлювати, хоч Рік і каже, що нічого страшного. Я з ним не сперечаюся, але і Фрая не кваплю. Зараз нам уже нема куди поспішати.

Ердан

Всю дорогу до Академії мене мучило питання, а що саме цього разу Ксі вирішила зробити по-своєму?

– Ізире, як вийшло, що ти не повернувся до нас, а полетів із Ксі? – запитую друга, щойно ми приземляємось у нашій резиденції в Академії. Мене бісить, що Ізир не поспішає з відповіддю, таке відчуття, що він на ходу намагається вигадати, як вигородити Ксі. – Ізире, я хочу почути правду!!

– Коли я підлітав, бунтівників мені не було видно з-за скелі, і якби Ксі на них не напала, я потрапив би одразу до них у лапи. Ксі відвернула їх на себе, і мені вдалося проскочити повз і потім уже відвернути увагу нападників від неї. А далі якось само собою вийшло, Ксі рвонула в бік лісу і я за нею, варіантів не було.

Я гарчу так, що повертаються дракони спецслужби Імперії, що ще недалеко відлетіли, які супроводжували нас до Академії.

– З вами все гаразд, принце? – питає мене їхній старший. – Допомога не потрібна?

– Все просто відмінно! – шиплю я у відповідь, що, звичайно, не заспокоює досвідченого бойового дракона.

Він подає знак, і його команда відразу приземляється біля нас, відтісняючи Ізира вбік.

– Ні, ні, усе справді в порядку! – Поспішаю заспокоїти пильного вартового, намагаючись надати своєму голосу якомога більше доброзичливості, але все-таки не маючи сили стриматися, наприкінці фрази трохи гарчу. – Моя дружина, трохи… ммм… ми розберемося самі, дякую вам за допомогу!

Страж розуміюче посміхається і коситься на Ксі та Ізира. Не знаю, що він там собі подумав, але зараз зовсім не ревнощі мене непокоять.

Кивком наказую другу піти та звертаюся до дружини:

– Ксі, люба моя, а чи не розкажеш ти мені, своєму коханому, я сподіваюся, чоловіку, якого Некрилатого Бога ви з Ізиром опинилися над лісом??

– Там, у горах, я побачила, що Ізир летить прямо в лапи до ворогів і вирішила трохи відвернути їх увагу, а далі… тікати було найкращим рішенням!

– А чи не розкажеш мені, як ти могла побачити хоч щось із того укриття, де ми тебе залишили? – майже муркочу я, намагаючись не налякати дружину сказом, що клекоче в мені.

– Я…

– Ти…?

– Ну…

– І…?

– Я хотіла трохи пополювати.

– Щоооо???

Ну все… Я не пррросто злий, я поза себе від сказу!!

– Ердане… Я подумала…

– Мовчи жінка! Я зараз не в тому стані, щоб слухати історію про те, як ти себе мало не вбила! Богиня Гір! Некрилаті Боги! Духи Степових Ящірок, зрештою! Ксі!! Ти мене завчасно луски позбавиш і в могилу зведеш! Я, мабуть, уже і блищати перестав. Прошу тебе, може трохи менше самодіяльності? Щоб я не трусився від страху щоразу, коли ти відходиш від мене більше ніж на десять метрів!

Ксі дивно дивиться на мене, а потім починає сміятися.

– Ердане, який ти в мене все-таки дбайливий! Хоч і намагаєшся виглядати злюкою! Пішли в душ? Займемося твоєю… ее… лускою… Хочеш, я її натру до блиску? – говорить дружина й підморгує мені! Ну що мені робити з нею?