Розділ 61

Ксі

Фрай мав повернутися вже сьогодні ввечері, але його досі немає. Ердан місця собі не знаходить, ходить резиденцією похмуріше за хмару, і я його розумію! Принц іноді шипить, але більшість часу утробно гарчить. І хоча зараз на дворі вже пізня ніч, але в нас у резиденції ніхто ще не спить.

Чоловіки сидять у саду й час від часу про щось тихо перемовляються. Ми всі нервуємо, адже доля не лише Диких Земель залежить від успіху місії Фрая.

Я виходжу в сад і звертаюся до чоловіка:

– Ердане! Адже Фраю однаково через гори летіти? Може, є сенс його там зустріти? Почекаємо в нашій печері, я впевнена, що він туди загляне! Можна ще і їжі прихопити.

– Ти маєш рацію, Ксі! Зараз вилітаю!

– Я з тобою, Ердане! – повідомляю чоловіка. І не лише я. Усі присутні хором виявили бажання летіти назустріч Фраю.

– Ні, Ксі! Ти залишаєшся! – ні на мить не замислюючись, видає Ердан.

– Ердане, а якщо доведеться затриматись у горах чи летіти назустріч Фраю? Як довго ти без мене протримаєшся? Або я лечу з тобою, або ми обоє залишаємось!

– Мій принце, Ксі має рацію! – підтримує мене Діган, та Ердан, рипаючи зубами, погоджується.

– Добре, Ксі, полетиш зі мною. Ти, Діган та Ізир.

– І я з вами полечу, раптом Фраю потрібна буде допомога! – Заявляє Крістіан, і всі з ним погоджуються.

Ми вилітаємо відразу ж, плануючи дорогою чи вже на місці щось зловити на сніданок.

Я трохи нервуюсь і в міру наближення до печери, де я провела стільки часу в сплячці, моя нервозність посилюється. У чому причина мого дискомфорту? Це викликано спогадами чи передчуттям небезпеки? Про всяк випадок довіряю інтуїції, і вже на підльоті пропоную Дігану приземлитися в сусідній ущелині та акуратно перевірити околиці. Не знаю чому, але відчуття, що попереду небезпечно, посилюється при наближенні до печери.

Діган із Крістіаном відлітають на розвідку, а ми очікуємо на їхнє повернення в безпечному місці, прихованому від сторонніх очей.

Діган

Ксі мені дедалі більше подобається. Вона все сильніше нагадує свою матір: коли виникає необхідність, у неї відключаються емоції та вмикаються мізки. Ось і зараз, мало того, що її ідея летіти назустріч Фраю була дуже розумна, так і принцу вона нагадала про те, що йому від своєї Істинної не варто надовго відлучатися.

Усі погоджуються із пропозицією Ксі зустріти Фрая в горах, і ми одразу ж вилітаємо. Звичайно, принц не дуже задоволений, що Ксі його супроводжуватиме, але без неї від Ердану буде мало користі.

У горах Ксі починає помітно нервувати. Спогади? Або… Ближче до печери в мене теж посилюється відчуття небезпеки.

Ксі пропонує приземлитися в сусідній ущелині – там є невеликий уступ, під яким можна сховатися. Ердан, Ксі та Ізир залишаються, а ми з Крістіаном вирушаємо на розвідку.

Ксі мала рацію, та й мене передчуття не обдурили: на майданчику перед «нашою» печерою навколо багаття сидить чоловік п’ять, ні, навіть шість! Вхід у печеру завалений, і я відчуваю присутність Фрая. Подаю сигнал Крістіану, і ми повертаємося, намагаючись не сильно плескати крилами, щоб не видати себе.

– Ксі мала рацію, біля печери чужинці. І я відчуваю, що Фрай усередині, – повідомляю іншим, коли ми приземляємось. – Наскільки я зміг розглянути, вхід до неї завалений зсередини.

– Ти думаєш, вони загнали Фрая в печеру і вирішили взяти його змором? Чи чекають на підкріплення? – висловлює припущення Ердан.

– У жодному разі немає сенсу чекати! Нападемо, поки вони нас не вчули. – Ізир, як завжди, пропонує рішучі заходи.

– А якщо це свої? – пригальмовую Ізира.

– Спочатку полечу я. – пропонує Ердан. – Якщо це свої, вони мене впізнають, Золотого Дракона з Диких Земель не визнати неможливо! Ви зайдете з протилежного боку. Якщо тільки спробують обернутися – одразу тисніть їх. Але хоч би одного треба взяти живцем!

– Розумно, – погоджуся з принцом, – Так і зробимо.

– Ксі, залишишся тут. І не сперечайся! – наказує принц дружині. Але, зважаючи на все, Ксі й не збиралася заперечувати. Розумна жінка!

Робимо так, як запропонував Ердан. Схоже, що Золотого Дракона впізнали, бо одразу ж спробували обернутися і дати відсіч. Але ми не залишили їм жодних шансів, чи не розтоптали всіх! В азарті ледве стрималися, добре, що Ердан попередив заздалегідь, щоб хоч одного залишили. Поки Крістіан розбирається, хто ще живий із наших супротивників, намагаємось розібрати завал.

– Фраю! Ти там? Живий? – Ізир намагається докричатися до друга, у відповідь лунає тільки ледь чутне шипіння.

– Фраю, ми не можемо відсунути останній камінь, ти його задом придавив чи що? Відповзти зможеш? – прошу я.

Фрай знову шипить, потім чути стогін і шарудіння луски. Згодом лунає гуркіт, і відкривається прохід у печеру.

– Фраю! Ти як?? Крістіане! Сюди!

Разом із Крістіаном оглядаю свого учня. Так, йому добре дісталося! І, схоже, як і з Ерданом та Каєм, дракона регенерація не вчасно спрацювала. Частина пошкоджень уже загоїлося неправильно.