Розділ 56

Ердан

Друзі зранку вирушили на заняття, і Діган пішов разом із ними, мабуть, із ректором хоче поспілкуватися.

А ми з Ксі залишилися в резиденції. Нам треба поговорити, але я не знаю, із чого почати. Зрештою, наважуюсь і кажу те, що вже давно збирався сказати:

– Ксі, пробач мені.

– За що, Ердане?

– Коли ми тільки познайомилися, я таким дурнем був, поводився як розпещений хлопчик. Мені так соромно.

Ксі посміхається. А мене справді у вузол скручує, коли я згадую перші дні нашого знайомства.

– Пробачиш? – заглядаю коханій у вічі, боячись побачити там зневагу та біль.

– А ти більше не будеш? Обіцяєш?

– Обіцяю! Я більше не бууудууу… – скиглю я. Ксі сміється, а мені її сміх, як бальзам на рану.

– Ну гаразд, тоді прощаю!

Я обіймаю дружину і вже подумую, а чи не скористатися з того, що в резиденції крім нас нікого немає, але якийсь шум із боку головного навчального корпусу мене насторожує. Я скоріше відчув, ніж почув, що мої друзі в небезпеці.

– Ксі, не виходь із дому! – на ходу кидаю дружині й, недовго думаючи, вистрибую у вікно, обертаючись у польоті.

За лічені секунди долітаю до майдану перед головним входом у корпус. Те, що я там побачив, був явно не тренувальний бій! Зграя малоліток, кілька десятків, накинулася на моїх друзів! Причому намагаються завдати якомога більше збитків, тоді як наші, на чолі з Діганом, тільки захищаються та намагаються прикрити своїх жінок.

Оцінюю ситуацію, якщо я зараз цілком серйозно втручуся, від цієї зграї степових ящірок залишиться тільки жменька попелу. Судячи з поведінки Дігана, у наші плани не входить убити пів сотні першокурсників, отже, мені треба лише нагнати страху, а це я вмію!

Використовую найпростіший спосіб: з гучним свистом пікірую між протиборчими сторонами, відкидаючи нападників повітряною хвилею. Друзі знають цей маневр, тому вчасно групуються, а малоліток змітає потоком повітря, ніби ящірка личинок язиком злизала. Судячи з голосного виття, мало хто із цих бовдурів зміг вчасно зреагувати, отже, на сьогодні лікарському факультету забезпечено посібники для практичних занять.

І, між іншим, я нікого навіть пазурцем не зачепив! Так, лише трохи хвилю підняв. Приземляюсь і відразу ж обертаюся, друзі та наставник роблять те саме. А ось і служба безпеки Академії наспіла! Та й ректор, власною персоною, сподіваюся, він усе бачив і претензій до нас не буде.

– Ердане, молодець! Чисто спрацював, нікого не зачепив! – хвалить мене Діган. – І ви теж добре трималися! Ніхто не постраждав?

– Хто-небудь мені пояснить, що в моїй Академії відбувається? – гарчить, майже вчасно з’явившийся ректор.

– Судячи з усього, Ріку, у тебе тут бунт, – спокійно пояснює йому Діган. – Підозрюю, що це все – незадоволені відрахуванням Темро.

– Підозрюєш?? Майже пів сотні першокурсників вирушать у лазарет, а ніхто не знає через що це сталося!

– Ріку, ти ж усе бачив сам. Мої йшли на заняття, як і належить за правилами Академії – пішки, коли ці на них накинулися, причому всі були в обороті!

– Ну, бачив… – неохоче погоджується ректор.

– А я бачив золотого дракона, який порушив правила поведінки на території Академії! І, невдало приземлившись, покалічив пів сотні студентів! – встряє один із дорослих чоловіків у формі служби безпеки.

– Хм… А я, схоже, бачу колишнього заступника начальника служби безпеки Академії, який не зупинив оборот пів сотні першокурсників і допустив напад на наших студентів із Диких Земель! Ви хоч розумієте, якими наслідками для відносин між нашими державами це загрожує, якщо наші гості дадуть хід цьому інциденту??

– Вибачте мені, ректоре! Я, мабуть, усе не так зрозумів!

– Саме так. А зараз займіться справою. Перепишіть усіх, хто брав участь у нападі, виявіть призвідників і відправте всіх постраждалих до лазарету.

– Може, спочатку постраждалих у лазарет?

– Ні, саме в тому порядку, що я озвучив! І жодної самодіяльності! – Ректор закінчив віддавати розпорядження підлеглим і повернувся до Дігана. – Твої нехай із резиденції не виходять, доки не розберемося. Якщо це група підтримки Темро, то це пів біди. А от якщо планувався напад на принца, сам розумієш, може і продовження бути.

Ми повертаємось до резиденції, а Діган йде з ректором. І мене відвідує думка: може нам усім краще екстерном іспити скласти? Ну, ось точно для Академії так буде краще. Як мінімум – безпечніше…