Розділ 48.2

Діган

– Ти зробив помилку, Грегу, тобі не варто було приховувати все від мене та сина, – кажу через деякий час, так і не дочекавшись відповіді від короля.

– Я наробив багато помилок, Дігане… І зараз не знаю, чи можливо хоч щось виправити. Але нам настав час повертатися до моєї варти, наша відсутність і так затягнулася, і може викликати небажані наслідки. Я постараюся зробити так, щоб ми ще хоча б раз змогли поговорити наодинці. Але не впевнений, що в нас буде така можливість.

Грег допомагає мені встати, потім важко зітхає і з усього розмаху б’є мене кулаком у щелепу.

– Пробач, Дігане, але так треба. Рек’ю не повинен дізнатися, про що ми говорили. Тепер із його погляду, усе буде виглядати правильно – я зірвався на тобі через твій непрофесіоналізм, що призвів до хвороби сина та зникнення Ксі.

– Я розумію, Грегу, сам хотів тебе про це попросити. І, вибач, я справді підвів тебе, принца та його дружину.

– Ні, Дігане, я не вважаю, що ти винний. Ти не уявляєш, наскільки глибоко змовники впровадилися і наскільки в них розгорнута мережа, вони готувалися до цього багато років.

Ми повертаємося, і я бачу задоволену посмішку Рек’ю, який помітив синця на моєму обличчі. Як же я такого гаденя виховав??

Ердан

Мені так погано було лише один раз у моєму житті, коли Ксі втекла, і ми з наставником та друзями шукали її в горах. Я ставав усе слабшим і безпораднішим із кожною хвилиною нашого розлучення, й ось зараз я знову відчуваю все це. Гидке почуття – ніби з мене живцем здирають луску. Я знаю як це, якось, з виховною метою, наставник нам продемонстрував. Лише по парі лусочок висмикнув, але біль був пекельний, а потім довго не давала спокою беззахисна й чутлива шкіра. Не захищена, вона горіла на сонці й замерзала вночі. Нова луска на місці висмикнутої почала рости не відразу й дуже повільно, розтягуючи та посилюючи хворобливість.

Так і зараз, тільки я не дві лусочки втратив, а з кожною хвилиною втрачаю її одну за одною. Саме так відчувається втрата Істинної? Це болісно. Краще померти швидко! Боги, змилуйтеся наді мною!

Я лежу в нашій із Ксі кімнаті, не в змозі піднятися. Чую, що прилетів батько, і його варта заарештувала Дігана. Друзі намагалися цьому перешкодити, але Діган наказав відступити. Що вони вчотирьох можуть проти короля і, судячи зі звуків, не менше десятка його вартових?

Як врятувати наставника??

Я намагаюся підвестися, але в мене паморочиться голова, Фрай ледве встигає мене підхопити.

– Ердане, тобі не можна зараз вставати.

– Фраю, Діган заарештований?

– Так, за наказом короля. Рек’ю особисто закував його в кайдани.

Скриплю зубами. Батьку! Що ж ти робиш? Ти вже втратив друга, а тепер губиш сина. І я не про свою хворобу. Я готовий відмовитися від батька, якщо це врятує життя Дігану. Ось тільки я знаю, що наставник не погодиться на таке. Але й усміхатися батькові, як ні в чому не бувало, якщо він стратить Дігана, я не буду.

– Фраю, де та пляшечка із чудовою настоянкою?

– Не уявляю! Крістіан відвів Грейсі до ректора й там залишився за наказом Дігана. А він у нас лікар. І жодних інструкцій не залишив. А я за цифрами більше, ти ж знаєш.

– А ти пошукай, нічого складного в цьому немає, навіть ти впораєшся, – намагаюся жартувати, хоча розумію, як криво це виглядає. Та й, мабуть, недоречно.

Фрай знаходить пляшечку з ліками та передає її мені. Скільки ж за один раз треба прийняти? Прикидаю, у ньому трохи менше половини залишилося. Напевно, якщо на два рази розділити, саме то буде.

Випиваю половину й чекаю на реакцію. Наскільки я пам’ятаю – пару хвилин, та зілля подіє. Потім у мене буде близько години в більш-менш свідомому стані. Полежу поки що.

У цей момент входить батько в супроводі цього покидька Рек’ю. Ось кого б я стратив із задоволенням, та ще і власними руками!

– Залишіть нас, – наказує батько Фраю та Рек’ю. Але ніхто з них не поспішає виконувати розпорядження короля. І, якщо бездіяльність Фрая мені зрозуміла – друг чекає від мене підтвердження, то реакція Рек’ю на наказ короля мене дивує. Точніше відсутність такої. Щось тут не так. Вдаю, що не помітив цієї дрібниці, але киваю Фраю, щоби пішов, попутно подаючи умовний знак «Придивись». Фрай коситься на Рек’ю, підтверджуючи, що зрозумів мене і виходить.

Батько кидає гнівний погляд на начальника своєї варти й той теж неохоче покидає мою кімнату.

Я так розумію, що ми маємо мало часу. Тому питаю в лоба:

– Що відбувається?

Батько пильно дивиться на мене, і мовчки стріляє очима в бік дверей, подаючи знак «Я не можу вільно розмовляти».

Дещо починає прояснюватись. На випадок подібної ситуації, Діганом для нас із батьком було розроблено систему кодових слів та умовних знаків. Ми сміялися і веселилися, поки освоювали її, але наставник лише трохи морщився, але втілив свою ідею і довів нашу комунікацію до досконалості.

За кілька хвилин нічого не значущого для сторонніх розмови, батько розповів мені про змову й роль Рек’ю в неї.