Розділ 40

Ксі

Хоча ранок і почався далеко не райдужно, але ми з Ерданом поговорили і начебто досягли взаєморозуміння. В результаті я пішла разом із усіма на заняття. Як виявилось, його друзі перевелися на наш факультет і тепер постійно перебуватиму поряд. Не те, щоб я була проти, але про яку довіру може йти мова?

Тим більше коли після першої пари ми зіткнулися з Темро.

Я пам'ятаю, що принц обіцяв його вбити, якщо той колись потрапить йому на очі! І ось тепер виявляється, що Темро навчається в Академії разом із нами. Є тут і позитивні та негативні моменти. Можна вважати плюсом те, що Темро з друзями навчаються на першому курсі, а отже, шанси зустрітися з ними в стінах Академії не так і великі. Мінусом можна вважати, що навчається Темро на нашому факультеті. Жирним таким мінусом.

Хоча, якщо принц приведе свою загрозу у виконання, вже жодні плюси та мінуси значення не матимуть.

Я помічаю Темро трохи раніше за Ердана і намагаюся подати йому безмовний знак, зникнути кудись, поки не пізно. На жаль, принц помічає лише, як я стріляю очима у бік мого давнього друга. Бачу, як потемніли очі принца, але більше ніяких емоцій він не виявляє. Поки що.

Ердан

Нема слів, як «вчасно» ці малолітки з'явилися! Наче хтось спеціально їх сюди відправив. Поки я вирішую, як мені бути – одразу їх прибити чи трохи пізніше прикопати у нас у саду, Фрай впізнає Темро та його друзів, які відвідували нас у горах, і миттєво опиняється біля мене.

- Ердан…

- Фрай?

- Типу "Струмок" ... Ти ж пам'ятаєш??

- Як і свою обіцянку прибити цього вискочку!

- Ердан, це не варіант!

- І що ти пропонуєш? Порушити своє слово??

- Я пропоную не гарячкувати, наплювати на цих малоліток, і не створювати проблем собі, своїй дружині та Дігану. Ти ж пам'ятаєш, чим загрожує наставнику твоя подібна поведінка? Та й взагалі, будь-який конфлікт в Академії з твоєю участю? Тим більше, що ревнощі, як причину, приховати не вдасться.

Мовчу. Я навіть не гарчу, бо не повинен показувати емоції. Просто підходжу до Ксі і кладу свою руку їй на талію, трохи, але демонстративно притискаючи дружину до себе. Усміхаючись якнайширше і демонструючи оскал, кажу малолітнім бовдурам:

- Чи не бажаєте приєднатися до нас на обіді у їдальні? Ми з дружиною будемо раді побалакати з її давніми приятелями! Правда Ксі?

- Т-так, звичайно, приєднуйтесь. - Ледве запинаючись, і не демонструючи особливої радості, підтримує мене Ксі.

- Так, так… Чи, може, краще прийдете ввечері на вечерю до нас у резиденцію? Вечеря у саду… Це так… романтично! Старі приятелі Ксі, в гостях у молодят. До речі, ми маємо милий сад! Щоправда, Ксі? Великий і багато дерев. – Продовжую я мрійливо.

Фрай усміхається, зрозумівши мою задумку.

- Так, овець ми вже з'їли. - Додає друг і ніби ненароком, демонстративно ковтаючи слину, обмацує одного з друзів Темро, пухкенького блондинчика.

Крістіан тут же включається в гру «Виживи малоліток з Академії» і додає трохи сумно:

- Ех, друзі, не нагадуйте мені про Доллі та Моллі! Вас навіть не зупинило те, що я прив'язався до них! Для вас мої друзі нічого не означають!

- Так, коли хочеться їсти, і голодний шлунок нагадує про себе, то дружба дружбою, а пиріжки нарізно!

- У нас сьогодні пиріжки на вечерю? – Радісно цікавиться Ізир.

- Ні, швидше за все рагу "Дружба". - Ятан демонстративно обходить навколо Темро і його поріділої компанії.

Друзі вже не ховаючись, ковтають слинки, хибно розглядаючи першокурсників, і ненав'язливо тіснячи їх до виходу. Власне, ті й не сильно чинили опір. І навіть Темро не виявляв жодних спроб підтримати розмову, а тим більше залишитися. Вже слідом, віддаляючимуся швидким кроком «герою», я майже прокричав:

- Так що, на обід на вас не чекати??

- І на вечерю, зважаючи на все, теж. - Сумно і з розчаруванням пробурчав Ізір.

Сміємося, задоволені собою, і я не одразу помічаю сльози в очах моєї дружини.

  - Ксі! Ну, чого ти? Ми ж не збиралися їх їсти насправді! - Намагаюся виправдатися. Невже вона не зрозуміла жарту?

- Принаймні не сьогодні. - Вставляє Фрай. Крістіан на нього шикає, а Ізір відважує потиличник.

- Хто вас знає? - Мені стає зовсім не до сміху. Так Ксі явно вважає нас якимись монстрами! А з іншого боку, хіба це не те, що ми весь час намагаємось навіяти навколишньому світу??

І діє ж, багато століть, на всі навколишні держави і народи. І ось на цих… Хоч і молодих, але таки драконів, подіяло. Тож чому я дивуюся, якщо й моя дружина вважає мене якоюсь потворою?!

Мда, ми, звичайно, наближаємося з Ксі до порозуміння, але якимись складними та тернистими шляхами. Крок вперед і два назад. Це про нас точно. Швидше за все, так і продовжуватиметься до нашого повернення додому, в Дикі Землі, коли я нарешті зможу все показати своїй дружині і розповісти, що з чуток, що гуляють про диких драконів, насправді правда, а що – вигадка, придумана сторіччя тому, заради безпеки нашого народу. Поки що я не маю права посвячувати Ксі у всі подробиці, але маю хоча б натякнути, і спробувати хоч трохи покращити наші стосунки, якщо ще не пізно.