Розділ 40

Ксі

Хоча ранок і почався далеко не райдужно, але ми з Ерданом поговорили та, начебто, досягли взаєморозуміння. У результаті я пішла разом з усіма на заняття. Як виявилось, його друзі перевелися на наш факультет і тепер постійно перебуватимуть поряд. Не те щоб я була проти, але про яку довіру може йти мова?

Тим більше коли після першої пари ми зіткнулися з Темро.

Я пам’ятаю, що принц обіцяв його вбити, якщо той колись потрапить йому на очі! Й ось тепер виявляється, що Темро навчається в Академії разом із нами. Є тут і позитивні та негативні моменти. Можна вважати плюсом те, що Темро з друзями навчаються на першому курсі, а отже, шанси зустрітися з ними в стінах Академії не так і великі. Мінусом є те, що навчається Темро на нашому факультеті. Жирним таким мінусом.

Хоча, якщо принц виконає свою загрозу, вже жодні плюси та мінуси значення не матимуть.

Я помічаю Темро трохи раніше за Ердана та намагаюся подати йому безмовний знак, зникнути кудись, поки не пізно. На жаль, чоловік помічає лише, як я стріляю очима в бік мого давнього друга. Бачу, як потемніли очі принца, але більше ніяких емоцій він не виявляє. Поки що.

Ердан

Нема слів, як «вчасно» ці малолітки з’явилися! Наче хтось спеціально їх сюди відправив. Поки я вирішую, як мені бути – одразу їх прибити чи трохи пізніше прикопати в нас у саду, Фрай впізнає Темро та його друзів, які відвідували нас у горах, і миттєво опиняється біля мене.

– Ердане…

– Фраю?

– Типу «Струмок»… Ти ж пам’ятаєш??

– Як і свою обіцянку прибити цього вискочку!

– Ердане, це не варіант!

– І що ти пропонуєш? Порушити своє слово??

– Я пропоную не гарячкувати, наплювати на цих малоліток, і не створювати проблем собі, своїй дружині та Дігану. Ти ж пам’ятаєш, чим загрожує наставнику твоя подібна поведінка? Та і взагалі, будь-який конфлікт в Академії за твоєю участю? Тим більше, що ревнощі, як причину, приховати не вдасться.

Мовчу. Я навіть не гарчу, бо не маю показувати емоції. Просто підходжу до Ксі та кладу свою руку їй на талію, трохи, але демонстративно притискаючи дружину до себе. Посміхаючись якнайширше та демонструючи вискал, кажу малолітнім бовдурам:

– Чи не бажаєте приєднатися до нас на обіді у їдальні? Ми з дружиною будемо раді побалакати з її давніми приятелями! Правда, Ксі?

– Т-так, звичайно, приєднуйтесь, – трохи запинаючись, і не демонструючи особливої радості, підтримує мене Ксі.

– Так, так… Чи, може, краще прийдете на вечерю до нас у резиденцію? Вечеря в саду… Це так… романтично! Старі приятелі Ксі, у гостях у молодят. До речі, ми маємо милий сад! Щоправда, Ксі? Він великий та в ньому багато дерев, які треба вчасно перекопувати, – продовжую я мрійливо.

Фрай посміхається, зрозумівши мій задум.

– Так, овець ми вже з’їли, – додає друг і ніби ненароком, демонстративно ковтаючи слину, обмацує одного з друзів Темро, пухкенького блондинчика.

Крістіан тут же включається в гру «Виживи малоліток з Академії» і додає трохи сумно:

– Ех, друзі, не нагадуйте мені про Доллі та Моллі! Вас навіть не зупинило те, що я прив’язався до них! Для вас мої друзі нічого не означають!

– Так, коли хочеться їсти, і голодний шлунок нагадує про себе, то дружба дружбою, а пиріжки нарізно!

– У нас сьогодні пиріжки на вечерю? – радісно цікавиться Ізир.

– Ні, швидше за все рагу «Дружба»… – Ятан демонстративно обходить навколо Темро і його поріділої компанії.

Друзі вже не ховаючись, ковтають слинки, хибно розглядаючи першокурсників, і ненав’язливо тіснячи їх до виходу. Власне, ті й не сильно чинили опір. І навіть Темро не виявляє жодних спроб підтримати розмову, а тим більше залишитися. Уже в слід «герою», що віддалявся від нас швидким кроком, я майже прокричав:

– Так що, на обід на вас не чекати??

– І на вечерю, зважаючи на все, теж, – сумно і з розчаруванням пробурчав Ізир.

Сміємося, задоволені собою, і я не одразу помічаю сльози в очах моєї дружини.

– Ксі! Ну, чого ти? Ми ж не збиралися їх їсти насправді! – намагаюся виправдатися. Невже вона не зрозуміла жарту?

– Принаймні не сьогодні! – вставляє Фрай. Крістіан на нього шикає, а Ізир відважує потиличник.

– Хто вас знає? – відповідає дружина, та мені стає зовсім не до сміху. Так Ксі явно вважає нас якимись монстрами! А з іншого боку, хіба це не те що ми весь час намагаємось навіяти навколишньому світу??

І діє ж, багато століть, на всі навколишні держави та народи. Й ось на цих молодих подіяло. Тож чому я дивуюся, якщо й моя дружина вважає мене якоюсь потворою?!

Хоча ми з Ксі й наближаємося до порозуміння, але якимись складними та тернистими шляхами. Крок уперед і два назад. Це про нас точно. Швидше за все, так і продовжуватиметься до нашого повернення додому, у Дикі Землі, коли я, нарешті, зможу все показати своїй дружині та розповісти, що із чуток, що гуляють про диких драконів, правда, а що – вигадка, придумана сторіччя тому, заради безпеки нашого народу. Поки що я не маю права посвячувати Ксі у всі подробиці, але маю хоча б натякнути, і спробувати хоч трохи покращити наші стосунки, якщо ще не пізно.