Розділ 29

Ксі

Наступні кілька днів проходять досить одноманітно і ніяк не покращують наші стосунки.

Темперамент принца мене лякає. Він не передбачуваний. Особливо коли щось йде не так, як він планує.

А цей його стрибок у прірву, щоб провчити свого дракона?! Що це було?? Нам треба поговорити, але я не знаю, як до нього підступитись, з чого почати. Я одного разу вже спробувала завести розмову, але стало ще гірше. Що мені робити? Як далі співіснувати поруч із цим напівдиким драконом? Одне ясно, життя в Диких Землях мені не уникнути.

День починається як завжди, Фрай мовчки готує їсти і намагається взагалі не дивитись у мій бік.

А ось Ердан ... Мій чоловік постійно спостерігає за мною, буквально обмацує поглядом з ніг до голови. Мені якось стає незатишно, хоча часом пробігає щось, якісь незнайомі відчуття і стає так жарко, наче зараз розпал літа. У такі хвилини погляд принца змінюється, він дивиться на мене ще більш уважно, ніж зазвичай, а потім тікає з печери. Зважаючи на все, я йому не подобаюсь, і він вже шкодує, що зв'язав зі мною своє життя. Можливо, якби я не потрапилась йому, він знайшов би своє кохання. І був би щасливим. Але тепер ми пов'язані назавжди, і він, напевно, шкодує про нашу зустріч.

Але що я можу вдіяти? Максимум - рідше траплятися йому на очі. Але за умов печери це практично неможливо. Тому принц завжди йде сам.

Як ось зараз. Він, вкотре глянувши на мене, відмовився від їжі, приготовленої Фраєм і втік із печери. Я чую ляскання крил його дракона.

Фрай дивиться слідом за принцом і зітхає.

- Ксі, ось їжа. Я нагляду за принцом.

Фрай правий, Ердана не можна одного відпускати. Він неврівноважений і непередбачуваний.

Ердан

Та що це таке! Я не можу спокійно на неї дивитися, особливо коли вона ось так червоніє! Моя невинна дівчинка.

Мені треба довго, дуже довго махати крилами, щоб заспокоїтися… Або… Ні, без варіантів. Фрай за мною уплутався, знову! Очікувано. Діган чітко проінструктував його.

А якщо… Приземляюсь на невеликому п'ятачку та обертаюсь. Машу Фраю, показуючи на місце поряд зі мною. Друг приземляється і з ходу починає вибачатися:

- Ердан, ти ж знаєш, я не можу тебе одного залишити. Діган мені голову відкрутить, а якщо він змилосердиться, то твій батько крила поотриває.

- Та я зрозумів, але від цього не легше! - Відповідаю на голосіння друга. - Слухай, чай не зима вже, на свіжому повітрі переночуєш сьогодні?

- Жодних проблем! Навіть вуха заткну! - Фрай підморгує мені і отримує потиличник.

- І пащу теж заткнеш! А то я знаю тебе.

- Ердан, та що, я не розумію чи…

- Ось усі мене розуміють, оберігають, переживають. А я просто хочу свободи!

- Ердан, слухай, не кип'ятись. Та посплю я на вулиці, не проблема, навіть обертатися не буду, тож нічого не побачу, не почую і не внюхаю. Ти, головне, дивися, щоби дружина з ранку тебе не прибила. Постарайся там! Ксі не дрібна дракониця, незадоволена буде - від тебе тільки ламана луска залишиться! - Фрай знову підморгує мені і ірже. А я закочую очі і беззлобно гарчу у відповідь.

- Гаразд, полетіли назад. Бо Ксі там одна залишилася. Мало що… З її здібностями.

Обертаємось і летимо до печери. А я, як у воду, дивився. Може в мені відкрився дар ясновидіння?

Ще підлітом я відчув, що щось не так. У мене аж засвербіло у спинному гребені.

- Фрай, а ну ка пригальмуй. Бачиш?

- Так, їх важко не помітити! Звідки вони тут взялися? Ти їх знаєш?

- Ні, вони не схожі на драконів із Диких Земель, та й в Академії я їх начебто не зустрічав.

- Ердан, давай я спершу сам з ними побалакаю, а ти постій осторонь поки що.

- Та ти охренів, Фрай! Там моя дружина!! І чотири чужі дракони! Та я зараз просто з нальоту двом крила переламаю і в прірву скину! А з рештою вже розберемося!

- Ердан, може не треба відразу в прірву їх? Не бачу, щоб вони виявляли агресію.

- А чого не обертаються тоді?

Гаразд, Фрай мене майже переконав. Не відразу їх вбиватиму. З'ясую для початку, хто такі.

Приземляюсь між Ксі та гостями та злобно гарчу, випускаючи клуби пари. Ось не люблю я всієї цієї показушності, але коли я злий, виглядаю вельми і вельми переконливо. Здається, Ксі вразилася.

“Принц! Заспокойтесь! Це мої друзі!" Чую голос дружини у своїй голові, і напад злості змінюється ревнощами. Тепер уже тільки парою я не обійдусь!

А Ксі тим часом звертається до гостей, підливаючи олію у вогонь мого сказу:

«Хлопчики! Добре вже демонструвати свою нову луску, мій… чоловік трохи незадоволений!»

Хлопчики? Незадоволений? Трохи? Богиня Гір! Та я розлючений!!

Роблю глибокий вдих, готуючись спопелити цих "хлопчиків", але в цей момент вони обертаються. І якось плюватися вогнем вже не дуже зручно. Справді, зовсім пацани ще, хоч дракони в них великі, нічого не скажеш. Ксі теж обертається, і я, мабуть, поруч із ними в драконячій іпостасі виглядаю повним ідіотом, правда золотим. Тому теж приймаю людську подобу і подаю знак Фраю приземлитися поруч.

- Це хто? - Недбало киваю у бік непроханих гостей, звертаючись до Ксі.

– Це мої друзі, ми разом росли. - Ксі помітно нервує. Щось мені не подобається все це. Ці друзі… Особливо ось той, чорноокий, із патлами до лопаток. Ось не розумію я цієї моди – відрощувати волосся та плести потім коси. Не практично це та й не безпечно. Сам скільки разів таких сосунків за їхні хвости тягав.

- Друзі, кажеш... Звідки ви тут, «друзі»? - Вже мені то вони в друзі-товариші точно не годяться, малолітки.

- Ми це ... п-політати тут ось ... - Мямлить один з них, намагаючись не дивитися мені в очі. Тоді як чорноокий продовжує мене свердлити поглядом і аж ніяк не доброзичливим.

- Заблукали, діти? Тут вам не жабник для тренування малолітків. Втекли від мам і няньок? Ану марш додому! Поки що вас не хапилися і не замкнули за самодіяльність!

- Ми не малолітки! - Видав раптом зі злістю чорноокий. - Ксі, я за тобою прилетів! Я знаю, що тебе проти волі заміж взяли! Летимо з нами!