Розділ 26

Ердан

Ну ось Ксі й прокинулася!! Виявляється, вона просто не хотіла цього робити, настільки боїться і ненавидить мене. Не думав, що від цього може бути так боляче.

Але нам доведеться якось із цим жити. Відпустити Ксі я однаково не можу. А характер у неї, звісно, той ще, намучусь із нею. Та і Ксі доведеться нелегко. Не знаю, у яких умовах вона зростала, але язик за зубами тримати не вміє. А мій обов’язок, як чоловіка, навчити її всім палацовим премудростям, тим більше, що життя при дворі не таке просте. Відчуваю, що нас очікують проблеми.

Доки Ксі не окріпне, кілька днів, а можливо й тижнів, нам ще доведеться провести в горах. Моя жінка поки що не подужає переліт, навіть до Академії. Ми туди повернемося як тільки Ксі зміцніє. 

Я хотів одразу летіти додому, у Дикі Землі, але Діган наполягає на закінченні навчання. В принципі, він має рацію, батько нас сюди не тільки за нареченими відправив. Та й у нас із Ксі буде час притертись один до одного.

Я планував найближчим часом закріпити наш шлюб, але, напевно, відкладемо це до повернення додому. Можливо, так буде краще. Сумніваюсь, що Ксі погодиться добровільно, а дорога додому й так буде важка, не вистачає мені ще тільки скривдженої дружини. Якщо потрібно, зачекаю ще кілька місяців, довше вже чекав.

Негода продовжується і невідомо коли закінчиться, але в печері тепло – ми завалили вхід камінням, дрова та їжа є.

Веселимося з друзями, згадуючи наші витівки. Діган періодично відважує нам потиличники, коли спливають не відомі йому раніше подробиці. А Ксі час від часу дивно дивиться на мене. Начебто вже чула деякі історії раніше. Але це неможливо, якщо тільки… Якщо тільки Ксі не пам’ятає історії, які я розповідав, поки вона спала!!

Некрилаті Боги! Згадую, скільки я всього за зиму наговорив, і подекуди мені стає соромно.

Що, якщо вона мене дійсно чула?! Я стільки хлоп’ячих секретів видав і… е… подробиць, не для дівочих вушок!

Дивлюся на Ксі, згадую деякі свої одкровення і, здається, навіть червонію. Схоже, вона теж щось згадала! Тому що раптово зашарілася, як весняна троянда.

Ну що ж, зробленого не повернеш. Якщо моя дружина дійсно пам’ятає усе, що я їй розповідав, у першу шлюбну ніч особливих проблем у нас не буде. Я неодноразово і з усіма яскравими подробицями описував, що і як із нею зроблю. Ну ось, схоже, ми думаємо зараз про одне й те саме, бо знову обоє почервоніли. Тож Ксі опустила свій погляд на мої штани, які погано приховують моє збудження.

Я не одразу помітив, що друзі замовкли. Розмова якось стихла сама по собі та всі почали вкладатися спати, кидаючи час від часу на нас із Ксі насмішкуваті погляди. Я бачу, що Ксі збентежена. Невже вона думає, що я вимагатиму виконання подружнього обов’язку прямо зараз? У присутності своїх друзів та наставника?? Але вона вважає нас дикими, тож цілком можливо, що такі думки крутяться в неї в голові.

– Ксі, йди сюди, лягай поруч. Спатимемо. Тільки спатимемо! – уточнюю я і бачу, як вона потроху розслаблюється. Що вона собі там надумала про ніч в одній печері із шістьма дикими, можу собі тільки уявити.

Про всяк випадок, для її спокою, виділив їй місце в найдальшому кутку, сам ліг між нею та друзями.

У печері вночі стало холодно. Але тут може поміститися лише два дракони… Ми вдвох із Ксі впритул вписувалися в габарити печери. Тому спати все будемо в людській подобі.

Друзі з наставником лягли, щільно сховавшись під шкурами. Ксі згорнулася в кутку і тремтить. Та до Некрилатих Богів усі ці її страхи! Вона ж замерзне до ранку! Рішуче притискаюся до неї та, придушивши слабкий опір, обіймаю. Накидаю на нас шкуру ведмедя, якого я особисто вбив, зігріваю її, і ми засинаємо.