Розділ 25

Ксі

Мені знову сниться сон. Цього разу я відчуваю занепокоєння, яке наростає і перетворюється на панічний страх. Я боюсь. Намагаюся зрозуміти чого саме.

Я аналізую свої відчуття і розумію, що цей страх скрізь. Він усередині і він навколо, пронизує мене наскрізь. Страх когось втратити. Кого? Я самотня у цьому світі. А ще мною опановує якась апатія, безвихідь, туга через нездійснені надії. Я відчуваю все це, але воно приходить звідкись ззовні і заповнює мене.

Якоїсь миті настає усвідомлення, і я чую слова Ердана: «Пробач мені, Ксі. Я не зміг забрати тебе у свій світ, але я зміг прийти до тебе. Тепер ми разом назавжди».

- Ердан!! - Я розплющую очі і кричу. Я прокинулась? Де я? Я впізнаю це місце – це печера, в якій я впала у сплячку. Щоправда, зараз вона вигладить трохи по-іншому. І я тут не одна. Я бачу золотого дракона, який обійняв мене і… помер??

Богиня Гір! Ні!!

- Ердан!! Ердан!! – Кричу та трясу його. Я чую слабке дихання і розумію, що він намагається впасти у сплячку. Навіщо? Що відбувається?? Треба розбудити його та отримати відповіді!! - Ердан!!

Дракон розплющує очі, бачить мене і з диким, неприборканим риком здавлює в обіймах. Ми обертаємось одночасно.

- Ксі! Любов моя!! Ти прокинулась! Богиня Гір! Дякую!!

Я вражена. Ці слова, цей голос із моїх снів… Невже я все це чую наяву?

Ердан укладає мене на шкури, що дбайливо вистилають підлогу в печері. Обіймає і шепоче на вушко:

- Ксі! Нестерпне дівчисько! Ти хоч розумієш, що ти наробила?

– Принц!

- Ердан, називай мене Ердан, або просто Ер.

– Як? Не "Мій чоловік"? - Дивуюся, що сталося? І скільки часу я провела у сплячці? І як узагалі принц мене знайшов? Стільки питань…

Але принц тільки гарчить у відповідь.

- Ксі… Коли ти втекла, з'ясувалося, що ми з тобою Істинна Пара і розлука нас вб'є. Друзі та родове кільце допомогли знайти тебе. На той час я вже сильно ослаб і дуже боявся, що на тебе розлука також вплинула. Але поряд з тобою мій стан покращився, і я зміг підживлювати тебе своєю енергією. Так ми й пережили зиму. Я чекав на твого пробудження в день весняного рівнодення, як написано в стародавніх манускриптах. Але коли ти не прокинулася, то вирішив теж впасти в сплячку, поряд з тобою. - Принц розповідає мені свої пригоди швидко і трохи плутано. Але загальну суть я вловлюю, хоч і залишається ще багато питань.

- Принце, Ви могли перевезти мого сплячого дракона додому, Ваша Пара була б весь час поруч і ніяких проблем.

Принц заскрипів зубами. Потім підніс мою руку, яку він так і не випускав, до своїх губ і поцілував.

- Не брехатиму, спочатку я так і планував. Згодом це стало запасним варіантом. А потім… Я так чекав на твого пробудження, так сподівався! І коли мої надії не справдилися, мене охопила паніка, а потім настала апатія. Я втратив будь-який інтерес до життя і вирішив заснути поряд з тобою.

- То це ваш страх і апатія в мене проникли?

- Можливо. Я так переживав, що ти вже не прокинешся! Ксі, чому ти не прокидалася?

- Я не хотіла. Я боялась. Боялася Диких Земель та свого жорстокого дикого чоловіка.

Принц знову загарчав, але це зовсім не схоже на рик грізного дракона. Це звучало як рик пораненого звіра.

- Ксі... Вибач мені... - Я чую біль у його словах.

У цей момент нас перервали. Пролунав шум каміння, що відсувається, і чиїсь голоси.

- Відійди в дальній кут печери. - Наказав принц, від колишньої м'якості та ніжності якого не залишилося і сліду.

- Ердан, я можу постояти за себе!

- Правда? - Принц якось дивно подивився на мене і додав. - Ти лише жінка. Не слухняна до того ж!

Діган

Ми знали, що пробудження дракониці слід було чекати в день весняного рівнодення, але Ердан попросив нас залишити його в цей день одного. Я не наважився не послухатися короля і залишити принца зовсім без нагляду. Цього дня з Ерданом був лише Ятан. Ми всі прилетіли пізніше – наступного дня.

Останні тижні Ердан був зовсім не в собі. Тільки мені й вдавалося витягти з нього кілька слів, з друзями він взагалі не розмовляв. І я за нього дуже переживаю, але нічого вдіяти не можу, він неохоче йде на контакт.

Підлітаємо до печери, Ятан, як і всі останні тижні – зовні. Принц не впустив його всередину.

Виявляю, що вхід зсередини завалений ретельніше, ніж зазвичай. Що відбувається? Мене це насторожує, і ми починаємо розкопувати, хоч принц, за словами Ятана, наполягав, щоб його не турбували.

Забравши частину каміння, виявляю записку, залишену принцом, і приходжу в сказ. Що він собі дозволяє?! Приймати таке рішення! Це ж завуальоване самогубство! Так Король Грег неодмінно стратить мене, причому найболючішим способом. Швидше за все це буде позбавлення луски. Брр…

Відгрібаємо каміння від входу. Так, принц постарався, це займає набагато більше часу, ніж зазвичай, але, зрештою, заходимо до печери.

Богиня Гір! Дякую! Вони живі і цілком бадьорі. Обидва!

- Мій принц! Принцеса! Я радий вас обох бачити в здоров'ї.

Видихаю вогонь біля кострища і з невдоволеним риком кидаю туди записку принца.

- Ердан, якщо не заперечуєш, ми переночуємо в печері, погода псується.

- Звичайно, Дігане! Розташовуйте! - Настрій Ердану нарешті покращився!

- Принце, чи можна Вас на два слова? - Іншим часом я зробив би принцові навіювання, не соромлячись, при друзях. Але робити йому наганяй і підривати авторитет при принцесі, я не посмію. Виходимо з печери, і я гарчу: - Ердан! Ти в своєму розумі? Я коли прочитав твою записку, у мене луска на загривку дибки стала!!

- Вибач, Дігане. Я був у розпачі. Це все Істинність! Ксі не прокидалася, і мене накрила апатія.

- Цього я і боявся, коли не хотів тебе з Ятаном залишати, треба було самому з тобою провести цей день.

- Ти мудрий, Дігане! Тому батько тебе і вибрав.

- Чи вирішив мене з глузду звести, відіславши до Імперії з п'ятьма зайве самостійними ящерятами?