Розділ 24

Ердан

Перед поверненням додому батько провів обряд, і відтепер Діган, і його Істинна Грейсі – чоловік та дружина. Я так радий за них! Діган мудрий тож вони з дружиною будуть щасливі. Він не наробить таких жахливих помилок у спілкуванні зі своєю Парою, як я.

Через кілька днів після обряду Діган та Грейсі прилітали до мене удвох, і я звернув увагу, наскільки Діган поряд зі своєю дружиною стає щасливим! Мій наставник перетворюється і виглядає зовсім інакше. Риси його обличчя розгладжуються, він стає більш м’яким і спокійним, таке відчуття, що він навіть світиться зсередини! Я так радий за нього! Точніше за них обох, бо вони тепер одне ціле.

Мої близькі здобули свої Пари й тепер щасливі.

А я проводжу свої дні в цій глушині, день за днем лаючи себе за своє хамство й нестриманість. Але повернути час назад неможливо.

Відвідування Дігана мене трохи підбадьорюють. Але загалом мій стан далекий від нормального.

Я все рідше й рідше приймаю людську подобу. Мені це просто не треба!

Зі мною постійно хтось перебуває: або друзі, або Діган, але з друзями я практично не розмовляю. Я навіть не пускаю їх у печеру. Вони лишають мені їжу та сплять зовні. Мене зараз дратує будь-яке спілкування. Та і їжа мені практично не потрібна, хіба що для того, щоби підтримувати енергією Ксі.

Зрештою, настала весна. І я з дня на день чекаю на пробудження своєї дружини. Я чекаю цього з нетерпінням, надією та страхом.

Я хотів би цей момент зустріти на самоті, тому що я не знаю, як поведеться Ксі, коли прокинеться. І не знаю, як поводитимусь я, якщо пробудження не відбудеться.

Й ось довгоочікуваний день настав. Сьогодні зі мною чергує Ятан. Як завжди останнім часом, він знаходиться зовні печери.

Я підготувався: прийняв людську подобу, чого вже давно не робив, приготував їжі, ліжко застелив шкурами. Заготував дров, розпалив багаття і почав чекати.

День рівнодення наближається до кінця. Але нічого не відбувається. З кожною хвилиною я втрачаю надію та похмурнішаю. Сиджу біля вогнища, обхопивши себе руками та злегка погойдуюсь, заплющивши очі. А може, ну його все? Впасти в сплячку поруч зі своєю Парою і не прокидатися, ніколи, але разом?

Ця думка виникає в мене спонтанно, але з кожною годиною, що минає, опановує мною все сильніше. Мене накривають депресія та апатія – постійні супутники при розлученні з Істинною Парою. Я підходжу до Ксі та, обійнявши голову моєї дракониці, шепочу їй ніжні, ласкаві слова, прощаючись.

Ксі

Я сплю, і мені сниться сон: Мій улюблений чоловік, принц Ердан, обіймає мене й щось говорить. Він стільки вже мені розповів про себе, про свою сім’ю та про життя Диких! Як мало, виявляється, ми про них знаємо!

Ердан вміє розповідати історії, вміє мене розсмішити, з ним мені легко та спокійно. Ми щасливі разом, багато гуляємо та розмовляємо про все. І він любить мене. Але ось тільки шкода, що все це лише сон. І коли я прокинуся, зіткнуся з його жорстоким, владним характером спадкоємця. Тож я не хочу прокидатися.

Ердан

Рішення прийнято. Я не хочу веселитися і розважатися, коли моя Істинна знаходиться десь між царством живих та домівкою мертвих. Намагаюся не думати про батька, наставника та друзів. У мене є молодший брат, тож совість моя спокійна – спадкоємець у Королівстві є. Я розділю долю своєї Пари, й ми з нею будемо разом до кінця. Як наказують Боги.

Пробач мені, Дігане, я не впорався. Але в батька до тебе претензій не має виникнути! Я лише впаду в сплячку, як і моя Пара.

Гашу багаття, залишаю друзям записку, і, ретельно її запакувавши, кладу біля входу в печеру та додатково завалюю вхід камінням зсередини.

Я розмовляв зі своїм драконом, ми обговорили всі варіанти, і він підтримав мою ідею.

Тож ми будемо з Ксі разом, так чи інакше.

Обертаюся, обіймаю Ксі крилами, як я це часто робив узимку й починаю медитувати, намагаючись впасти в транс.