Розділ 23

Діган

Поки летимо в Академію, балакаємо з Грегом про всяку дрібницю, як у колишні часи. Охоронці весь час знаходяться осторонь, і їм не чути про що ми подумки переговорюємося.

Слідкую за станом короля, так, тримається він чудово, усе ж Золотий Дракон!

Уже майже на підльоті, наважуюсь запитати про його Пару.

«З якого роду твоя Істинна?»

Король відповідає не одразу. Я вже починаю шкодувати, що поставив це питання. Але рано чи пізно королю доведеться оголосити походження своєї дружини своїм поданим, та й усьому світу.

«Грегу. Вона твоя Істинна, ким би вона не була».

«Так, ти правильно зрозумів, Дігане, ти дуже добре мене знаєш. Вона не зі знаті. Звичайна дракониця зі Скелястого клану».

«Тож ти не поспішаєш проводити обряд? Шукаєш підтримку в особі сина?»

Грег скрипить щелепами. Я, звичайно, ризикую, заявляючи подібне королю Диких Земель, але ми дуже давно один одного знаємо, і ніхто крім мене не наважиться розкривати приховані страхи та сумніви короля.

«Вона – твоя Істинна, це дар Богині Гір! Ніхто не посміє тебе осудити!»

Грег схвально бурчить, а я посміхаюся про себе, ну як хлопчисько прямо!

«Ти маєш рацію, Дігане, ти маєш рацію, мій друже! Вона дарована мені Богами! А якщо хтось посміє косо на неї подивитися – вирву луску!!» – видає король на емоціях. Потім, трохи заспокоївшись, змінює тему:

«І, Дігане, прошу тебе, виріши що-небудь із вівцями! А Крістіана – обов’язково одружити! А то вже чутки по королівству нехороші ходять».

«Одружити ми його одружуємо, але з вівцями його можна розлучити тільки королівським наказом».

«Все так занедбано?» – від здивування король навіть перестає махати крилами. Я сміюся так, що мало не падаю.

Ми обидва різко втрачаємо висоту, шокувавши варту короля.

Про всяк випадок, далі вони летять уже під нами. Моя школа! Пишаюся!

Ердан

Увечері на зміну Крістіану прилітає Фрай. Тепер мене одного не залишають ні на мить. Крістіана чекають невеселі новини: король наказав одружитися та позбутися овець. Спосіб він не озвучив, тож Крістіан шукатиме куди їх прилаштувати, щоб не зжерли.

– Ердане, може попросиш батька дозволити забрати із собою хоча б Доллі?

Я іржу так, що Крістіан переживає вже не лише за мою рану, а й за душевне здоров’я.

– Крістіане, – крізь сльози кажу я, – ти взагалі уявляєш цю розмову?! З королем!! Мм… З чого ж почати, ну типу так, о наймилостивіший Королю Диких Земель! Дозволь тілоохоронцеві свого сина, забрати в наше королівство вівцю, до якої цей молодий бовдур прив’язався! – я не можу зупинитися, а Крістіан спочатку сидить надутий, але потім починає сміятися разом зі мною.

– Будеш говорити з батьком, додай, що я готовий попросити політичного притулку в Імперії!

Мій сміх різко обривається.

– Сподіваюся, ти не серйозно?

– Ні, звичайно, Ердане! – Крістіану, як і мені, уже не до сміху. – Я відданий тобі! Якщо хочеш – сам зжеру їх!

– Не треба жерти бідних овечок, але прилаштувати треба. Хоча б на якийсь час, потім придумаємо, як їх забрати, – заспокоюю друга. – А ось одружитися тобі доведеться. Король недвозначно висловився із цього приводу.

– Ех, закінчилася вольниця… – зітхає Крістіан. Я теж замислююсь. Так, закінчилася. Тепер я не просто одружений, а ще й на своїй Істинній. Яку дуже старанно примусив ненавидіти себе.