Розділ 21.2

Ердан

На емоціях, під впливом свого дракона, я вчора зламав собі кістку, що неправильно зрослася. Було боляче до зірочок в очах. Й ось тепер знову? Ще й у присутності батька! А отже, треба зберігати незворушність і не виявляти емоцій. Але це дуже боляче!

Крістіан виглядає спокійним і впевненим, але кілька разів він на мене зиркнув, і я зрозумів, що друг насправді переживає не менше за мене.

Розпиляти кістку? Брр… А потім ще й вирізати шматок мого крила! Якби не батько, я б хоч вилаявся! Не знаю, допомогло б це, але гірше точно не стало б.

А зараз доведеться зберігати спокій і зображати із себе байдужого піддослідного кажана.

Крістіан повідомляє, що все готове, я приймаю вигляд дракона і витягую крило. Друг розкладає його як йому зручніше, і Діган з одним з охоронців батька фіксує крило, та й мене теж.

Починається катування. Крістіан пиляє кістку, потім щось довбає. Звук молотка лунає в моїй голові, протикаючи болем наскрізь. Десь у підсвідомості чую голос Дігана: «Все добре, мій хлопчику, ще трохи!»

Відчуваю, як переживає батько. Що?? Я не зрозумів спочатку, але так, це його емоції!! Я не чекав від нього…

Нарешті, усе закінчилося, біль уже не такий різкий, хоча все крило ломить. Ворухнутися не можу, та не зможу до самого ранку. Найкраще зараз заснути, як і пропонує Діган.

На ранок, кістка вже зросла і трохи полегшало. Я переживав за Ксі, але був упевнений, що Діган за нею наглядить, щоправда, він не може її підживлювати, а Крістіан провів цю ніч зі мною. На ранок ми з ним обидва вже мучилися від переживань! Яке було здивування, коли я дізнався, що батько всю ніч провів, захищаючи та підживлюючи мою дружину!

Я завжди любив батька, шанував і… боявся! А зараз він відкривається мені з нового боку!

Цікаво, навіщо він уже вдруге прилітає? Скучив? Ну так ми й на більш тривалий термін розлучалися. Я заінтригований. Усе це не схоже на нього. Він став іншим, м’якше чи що.

Діган

Провести ніч під крилом короля! Так, таке й раніше бувало, але після бою і до моїх проколів.

Вранці встаю ще затемно, перевіряю хлопчиків та розпалюю вогнище. Потрібно приготувати поїсти. Грег, як і я, не любитель сирого м’яса, переїли ми його свого часу…

Відношу Ердану залишки сирої печінки та оглядаю крило, поки він їсть.

Так, Крістіан молодець! Кістка зросла ідеально. Рана теж заростає, але потрібен час.

Король виходить із печери, стримано вітається із сином і одразу йде до мене.

– Дігане, відлетимо вбік, поговорити треба.

Змиваємо вгору й перелітаємо на інший бік ущелини. Лавина, що зійшла вчора, оголила зручний майданчик, та зараз там якраз є місце для двох драконів. Стражі короля, як шуліки, кружляють навколо.

– Дігане, ти, здається, зібрався одружитися? Якщо хочеш, то можу провести обряд.

Чи хочу я?? Це найбільша честь для мого Роду!

– Звісно, мій королю! Я був би безмірно щасливий!

– Добре, тоді прямо зараз повертаємось до Академії, і я одразу ж проведу обряд одруження. Мені треба повернутися в Дикі Землі якнайшвидше.

Треба? Якнайшвидше?

Хм… мені здалося чи…

– Грегу, ти знайшов Пару??

Я так розхвилювався від несподіваного усвідомлення, що порушив усі правила етикету, звернувшись до короля без належної поваги. Але старий друг тільки усміхнувся.

– Так, уявляєш? Я і не сподівався! Після зради Таїди… Ти ж знаєш, потім я полюбив свою дружину, матір моїх дітей, але ми не були Істинною Парою. Тільки це й допомогло мені пережити її загибель. Але я знайшов свою Істинну! Це сталося вже давно. Але досі я не наважувався нікому зізнатися в цьому! Ти перший, Дігане!

– Але раніше я не помічав у тебе симптомів розлуки з Парою.

– А раніше я і не розлучався з нею. Намагався уникати тривалих відлучок, щоб не мучити ні її, ні себе.

– І як тобі так пощастило?

– Рік, мабуть, такий дивний. Мій наставник розповідав, що таке буває. Рік здобуття Істинних. Кількість Пар у цей період у десятки разів вища, ніж зазвичай! Ось і мені пощастило, – усміхнувся король. – Із весіллям я зачекаю до повернення сина. Ти вже постарайся, Дігане, збережи його. Жодних більше проколів! Я і за це тебе ще не пробачив! Занадто зол. Тож не розслабляйся!

– А зараз, попрощаюся із сином, і летимо до Академії, – продовжує Грег. – Мені вже час додому повертатися. Насилу себе в руках тримаю! Ти ж мене розумієш! – король знову усміхається. 

І так, я вже на ментальному рівні відчуваю ознаки розставання з Парою, що виходять від короля. Хоча витримка в Грега крутіша за мою! Зовні – жодних симптомів. Так, король міцний.

Ми повертаємося до печери, і Грег залишається із сином наодинці. Я не знаю, про що вони розмовляють, це їхня королівська справа.

Мимоволі милуюсь ними! Два золоті дракони на білому снігу. Видовище заворожує! Їхня луска блищить на сонці й переливається, відкидаючи різноколірні відблиски, до різі в очах. Може, тому в мене виступили сльози? Або тому, що я мало не допустив загибелі одного з них?