Розділ 20

Ердан

Приходжу до тями, коли вже майже розвиднілося. Оцінюю ситуацію, що склалася. Тож, є три позитивні моменти:

З Ксі, судячи з усього, усе гаразд.

Я поки що живий.

Моя рана завдяки драконячій регенерації затяглася.

А тепер про сумне. Впавши, я зламав поранене крило і, завдяки тій самій чудовій регенерації, воно вже зрослося, але неправильно. Літати я не можу! Принаймні зараз.

Уже досить світло, і я можу озирнутися навколо. Ні, у людському вигляді мені звідси не вибратися. Та й погода швидко псується. А це означає, що Крістіан може й не прилетіти сьогодні.

Несподівано холодок пробігає в мене по спині. Я намагаюся зрозуміти причину мого, м’яко кажучи, дискомфорту, і розумію, що відлітаючи вчора, я не завалив вхід до печери камінням! Отже, спляча Ксі може стати легкою здобиччю будь-якого хижака. Адже Фрай не всіх ведмедів вбив. Один ще блукає десь на околицях. Голодний та злий.

Мене починає перетрушувати, але я не знаю, чи це через усвідомлення можливих наслідків моєї вчорашньої дурості, чи з Ксі вже щось трапилося, та мій стан спричинений втратою Пари??

Мій дракон у сказі. Мені здається, якби він міг, то вбив би мене. Обернутися в людину та заспокоїти його? Не варіант, на такому холоді я довго не протягну. Намагаюся з ним поговорити, поки він не наробив ще більше дурниць, ніж я!

Ненадовго мені вдається заспокоїти свою лускату іпостась. Зосередившись та без емоцій прислухавшись до своїх почуттів, розумію, що з Ксі все гаразд. Поки що. Але мені сидіти на цьому невеликому уступі, що продувається вітром, стає все складніше.

Я змерз та дуже зголоднів.

А ще я злий, на себе, в першу чергу, та мій дракон знову хитає права.

Здається, він хоче зламати крило, щоб виправити перелом, що неправильно зрісся. Ідея правильна, але не в цій ситуації! Самому мені з цим не впоратися. Я не лікар! Крістіана б сюди…

Богиня Гір! Який же ж я дурень! Здається, тільки зараз починаю розуміти, що настав час дорослішати та почати відповідати за свої вчинки.

Наслідний принц Диких Земель! Звучить як пафосно! А на ділі, що маємо?

Дружина від мене втекла другого дня! Ганьба!

Дігана підставив!

А моя нічна витівка? Політати захотілося, нудно стало… Як хлопчисько. Й ось, маємо те, що маємо, цілком закономірний наслідок.

Мені хочеться самому себе прибити, і я наважуюсь на те, до чого мене вже кілька годин підштовхує мій дракон – я ламаю кістку, що неправильно зрослася. Хай буде, що буде! Хоч трохи підрівняти, аби злетіти! Потім Крістіан зробить гарно.

Це боляче, але я терплю. Наче приладнав уламки один до одного.

Вже темніє, швидше за все, на ранок усе зростеться. Головне, не ворушити крилом. Мене знову перетрушує, але мій дракон мовчить. Я зробив так, як він хотів, тепер нам залишається тільки чекати.

Діган

– Крістіане, ти збираєшся летіти до Ердана?

– Дивлячись на ніч? Вранці полечу. Фрай погрожував щось упіймати вночі, якраз свіженького м’яса Ердану віднесу.

У принципі, Крістіан має рацію. Летіти вночі в гори небезпечно. Але щось мені не спокійно.

Мені не спиться та я кручуся всю ніч. Вирішую вранці полетіти в гори разом із Крістіаном, хоча тільки вчора повернувся від Ердана.

Ранок в нас починається з відкопування. Сніг валить та валить, просвіту не видно. За такої погоди далеко не відлетиш.

Намагаюся заспокоїтися, нагадуючи собі, що Ердан має запас їжі та дров. Та все ж таки мені не спокійно на душі. І, здається, Крістіан теж нервує.

Сніг валить весь день та пів ночі. Як тільки снігопад припиняється, вилітаємо з Крістіаном у гори. Удвох безпечніше, та й у мене досвіду більше буде. Спинним гребенем відчуваю, що щось сталося!

Долітаємо до печери ще в темряві. Мої передчуття виправдались! Печера засипана снігом. Дякувати Богам, Ксі жива! Але Ердана ніде нема…

Крістіан залишається вигрібати сніг і розпалювати багаття, а я вирушаю на пошуки принца. Що могло статися? Чому його немає в печері? Жодних слідів, після майже доби снігопаду, знайти не вдається.

Нарізаю кола навколо печери, сподіваючись знайти хоч щось, але крім снігу нічого не бачу.

Якоїсь миті помічаю рух на схилі. Я вловив його бічним зором і полетів перевірити. Величезна куля снігу впала й покотилася вниз. Лавина? Снігова куля котиться до підніжжя гори, збільшуючись у розмірах.

Треба набрати висоту, щоб мене не зачепило, але чуття підказує, що Ердан десь там.

Помічаю золоту луску й пікірую, вихоплюючи дракона зі снігового полону.

– Хлопчику мій, якщо ти мене чуєш – обернися! Я не зможу втримати дракона в лапах! – посилаю Ердану уявний наказ, відчуваючи, що не впораюся. Відповіді немає, але Ердан мене почув! Раптом моя ноша стала набагато легшою, і я буквально злетів.

Майданчик перед печерою Крістіан уже очистив. Приземляюся та обертаюсь. Ердан має поганий вигляд, але у свідомості. Заносимо його з Крістіаном у печеру і кладемо біля вогню.