Розділ 14

Ердан

Я не вклався за два дні як планував і мені доведеться залишитися в Академії ще на один день.

Я місця собі не знаходжу. Як там Ксі? Фрай не прилітає і це означає, що з нею все гаразд. Але чому ж тоді так не спокійно на душі? І це дивне почуття, яке почало мене переслідувати наступного дня після розлуки з Парою.

Знову! Це запаморочення. Ні, з моєю Парою все гаразд, я це відчуваю. Але воно виникає щоразу, коли я думаю про неї.

І я мало не завалив іспит із бойової підготовки: згадавши Ксі, я знову відчув, як мої думки плутаються і все навколо стає не стійким і хаотично рухається в просторі. Це мало не коштувало мені втрати висоти. Іспит був груповий, і я ледве не порушив лінію, і мало не підвів усю нашу команду. Мені пощастило — ніхто не помітив моєї секундної слабкості. Та цей іспит ми склали успішно.

Ще два заліки завтра, і я повернуся до Ксі!

Вночі я майже не сплю, мене переслідують жахіття, щойно я заплющую очі. У них я і Ксі падаємо в прірву, склавши крила, але я прокидаюся на мить раніше, ніж ми стикаємося із землею. І так щоразу.

Треба встати, стряхнути із себе залишки сну, але я вперто заплющую очі та знову поринаю в цей нескінченний жах.

Вранці Діган будить мене, звільняючи від мани. Я погано розумію що діється навколо, у голові туман, відчуття такі, ніби я переживав ці падіння реально: злітаючи у височінь за мить перед тим, як розбитися. І Ксі… Вона падала уві сні завжди із заплющеними очима, щоразу розплющуючи їх в останній момент і злітаючи разом зі мною.

— Дігане, я повертаюся в гори, до Ксі, — повідомляю наставника, як тільки він заходить до кімнати.

— Ердане! Залишилося два найпростіші заліки! Ти потрапиш до дружини лише на кілька годин пізніше!

— Я не можу, з нею щось діється. Я відчуваю це!

— Щоб не відбувалося з Ксі — її життю нічого не загрожує! Інакше б Фрай уже був би тут. — Міркування наставника цілком логічні, але моя логіка залишилася десь там, у Диких Землях. Щойно потрапивши до Імперії, я щодня піддаюся почуттям і йду на поводу своїх емоцій. До Некрилатих Богів логіку! Мені треба до моєї дружини.

— Дігане! — гарчу я. — Не стій у мене на шляху!

— Принце Ердане! Візьміть себе до рук! — голос Діган звучить холодно та рівно. Раніше я миттєво підкорився б. Раніше, але не зараз…

— Іди з дороги! Прошу тебе… — раптом мій запал кудись зникає, а в голові прояснюється. Я тру віскі та не можу зрозуміти, що відбувається. Але запаморочення минуло, а з ним і почуття страху за свою Пару. — Вибач, Дігане, я не розумію, що на мене найшло.

— Принце, ми дарма витрачаємо час. Два заліки — і ми повертаємось у гори.

— Так, Дігане, залишилося зовсім не багато, було б безглуздо… — я не закінчую фразу, щоб не марнувати час і вибігаю з нашої резиденції, обертаюся і лечу до головного навчального корпусу. На мене вже ніхто не реагує і не нагадує, що літати тут заборонено. Слава Богині Гір, вони нарешті зрозуміли з ким мають справу.

Здаю останні заліки та у супроводі Дігана прямую в гори.

Приземляємось на майданчику перед входом до печери й обертаємось. Я заходжу й мене просто розриває на дрібних ящірок. Некрилаті Боги! Крістіан обіймає Ксі! І це почуття… знову жахливе запаморочення… Так ось чому воно мене переслідує: мій друг — з моєю дружиною! Я частково обертаюсь і кидаюся Крістіану в горло. Його дракон не намагається захиститися, він якийсь загальмований. Слава Богині Гір, що Фрай та Діган зуміли мене зупинити. Я не встигаю вчепитися в Крістіана — мене витягають із печери.

— Ердане! Заспокойся! — Фрай легко утримує мене, попри мій розлючений стан. Все-таки я ослаб за три доби розлуки зі своєю Парою, плюс переліт не найлегший.

— Крістіане! Він… Я його вб’ю! — гарчу я.

— Ердане!! Крістіан підтримує Ксі своєю енергією. Йому важко вдалося встановити з нею зв’язок! Вночі він постійно обривався. І лише вранці стан Ксі стабілізувався, але Крістіан втратив багато сил. Зараз вони обидва на волосині!

До мене, нарешті, доходить, що відбувається в печері та чому друг обіймає мою дружину. І я починаю розуміти зміст тих кошмарів, які переслідували мене всю ніч — Ксі була на межі! І коли ми в моєму сні злітали в небо — це Крістіан витягував її, не даючи поринути в Царство мертвих.

— Ердане, заспокойся і зайди в печеру. Перемикни на себе Ксі. Ми виведемо Крістіана на повітря, і він почне відновлюватись, — спокійний голос наставника остаточно приводить мене до тями.

Заходжу в печеру. Вона не велика, в ній вміщається тільки два дракони, і вхід дуже маленький — увійти в печеру можна тільки в людській подобі.

— Крістіане, — звертаюсь до друга, — ти мене чуєш?

— Так, мій принце, — ледь чутно відгукується Крістіан.

— Я вже тут. Обірви зв’язок і обернися, я відразу ж займу твоє місце.

— Я боюсь, Ердане. Вночі я кілька разів її мало не втратив!

— Все гаразд, Крістіане, ти впорався! Я тут, і зі мною її зв’язок відновиться швидко. Моє підживлення поверне Ксі в стабільний стан. Давай на рахунок три! Обертаємось і міняємося місцями.

— Гаразд, мій принце, я готовий.

Друг стає на лапи та складає крила, якими він обіймав мою принцесу.

Я рахую:

— Один, два, три!

Ми обертаємось, і я відчуваю, наскільки Ксі ослабла. Обвиваю її крилами та починаю підживлювати своєю енергією. Краєм ока спостерігаю, як Крістіан, похитуючись, виходить із печери. Чую, як він обертається і заспокоююсь. Друг швидко регенерує та відновлюється. А я насолоджуюся неповторним відчуттям — моя Істинна Пара поруч, і наш із нею зв’язок відновлено. Запаморочення пройшли, і я, нарешті, можу спокійно заснути.