Розділ 10

Ердан

Сьогодні прилітав Ізир. Друг спочатку м’явся, але потім наважився та попросив дозволити Акірі повернутися до навчання. Дівча сильно засмучене й нудьгує, а Ізир страждає разом із нею. Зараз я як ніколи розумію друга, настрій Пари відчуваєш як свій.

Поруч із Ксі я почуваю себе в край виснаженим, мені весь час хочеться лягти поруч із нею і заснути. Хоча іноді мені здається, що я чую її думки та відчуваю те саме, що й вона. Здебільшого це страх. Ксі боїться мене. Боїться та ненавидить. І мені через це дуже боляче.

Тому, коли друг попросив дозволити Акірі продовжити навчання в Академії, я, звичайно, погодився. Зараз не розумію, навіщо взагалі наказав їх відрахувати з Академії? Хотів зробити Ксі боляче? Що ж, у мене це вийшло. Може це і стало останньою краплею, яка змусила її втекти? І зараз із моєї вини моя Пара перебуває в такому стані.

– Знаєш, Ізиро, я радий, що Акіра не втекла разом із Ксі. Вона така тендітна, не уявляю, як би вона змогла вижити.

Друг зарипів зубами. Схоже, ця думка явно неодноразово відвідувала його.

– Ердане, а я минулого тижня зустрічався з її батьками, – раптом видав Ізир. – Мама Акіри така ж не велика дракониця, але змогла виносити та народити трьох дітей! Акіра має молодшу сестру і брата, старшого. Ти маєш його пам’ятати, він прилітав минулого року в складі дипломатичної місії, Грант із роду Скелястих.

– Так, я пам’ятаю його! Великий та міцний дракон і, на відміну від решти членів делегації, його не сильно напружувало наше дозвілля в драконовому вигляді.

– Грант пішов у батька. Скелясті – одні з найбільших в Імперії, а мати Акіри походить із Роду Річкових. Дочки пішли в неї.

– Як тебе прийняли? – цікавлюся, враховуючи обставини весілля.

– Грант зрадів, коли мене побачив, адже я справив на нього позитивне враження під час його візиту до нас. І він трохи заспокоївся, дізнавшись, що чоловік його дорогоцінної сестрички саме я. А от батько Акіри спочатку був не дуже доброзичливо налаштований. Він уже встиг вигадати всілякі варіанти, як мене позбутися і повернути дочку. Але побачивши нас поряд, зрозумів, що ми Істинна Пара, і змирився. Щоправда, – тут друг усміхнувся, – після вечері відкликав мене вбік і провів… еее… «виховну» бесіду, як він висловився. Кілька разів струснув так, що мало не переламав мені ребра. І, уявляєш, Акіра заступилася за мене! Вона буквально прикрила мене собою та зашипіла на батька! Ми обидва втратили дар мови!

Я бачу, як друг пишається своєю дружиною та усміхаюся. Може й у нас із Ксі все вийде?

– Перед нашим відльотом батько Акіри ще раз побажав поговорити наодинці. Звичайно, попередив, що всі лусочки мені вирве і хвіст відгризе, якщо Акіра на мене поскаржиться. Але, найголовніше, порадив почекати з дітьми деякий час. Дракони з роду Річкових – пізнього формування та Акірі треба ще кілька років, щоб остаточно дозріти.

– Це хороша новина! – я поплескав по плечу друга, бо теж переживав про майбутнє їхньої родини. – Ну ти там дивися, не зли татку, бережи луску!

Ізир сміється і я разом із ним, уперше за кілька тижнів.

– Як там інші? Знайшли собі наречених?

– Крістіан, Ятан і Фрай не дуже поспішають, хоча варіантів у них хоч греблю гати! А ось Діган… Він хоч і ховається, але, здається, викладачка з Лікарського факультету вже готова погодитись.

– Так, хлопці вміють вразити, якщо захочуть! – знову сміємося, і мені стає набагато легше. – До речі, Ізиро, принесіть мені наступного разу конспекти лекцій. Займу хоч чим-небудь мозок. Втомився літати по окрузі в пошуках їжі та дров. Так я тут зовсім здичаю, – сміюся, хоча мені зовсім не до веселощів.

Друг відлітає, пообіцявши передати конспекти та підручники.

А я лишаюся. Виходжу на майданчик перед нашою з Ксі печерою і проводжу друга поглядом.

Оглядаю околиці. Усе засипане снігом. Зима.

Ця пора року в горах Імперії нагадує зиму в Диких Землях – холодно та сніжно.

Я люблю зиму, точніше, раніше любив. У наших краях зима сувора, проте ніхто з ворогів не насмілюється на нас нападати в цю пору року. Тож це завжди був час, який чоловіки проводять зі своєю родиною, у теплих будинках. З осені заготовлені дрова та продукти, і нема потреби літати округою та морозити крила.

А ось мені доведеться добре постаратися, щоб ми з Ксі дотягнули до весни.

Здається, я ніколи більше не полюблю зиму…