Розділ 5

Ксі

Сьогодні вранці надійшов короткий лист від опікуна. Він завжди був лаконічним, але цього разу перевершив самого себе, вклавшись у сім слів:

«Я погодився на твій шлюб. Вітаю.

P. S. Здивований»

Я здивована не менше! Хто просив у опікуна моєї руки?

Можливо, містер Гроумель? Я молюся Богині Гір, щоб це виявився саме він! Тому що є лише одна альтернатива — наслідний принц Диких Земель. Це було б жахливо, і я боюся навіть думати про цей варіант.

Ердан

Хоч я і сказав друзям, що, крім здатності до дітонародження, мене в Ксі нічого не цікавить, але насправді це не зовсім так. Усе ж я — наслідний принц королівства й на мені лежить відповідальність за майбутнє моєї країни. Моя дружина має всі шанси стати Королевою Диких Земель, а отже, до неї висуваються особливі вимоги, які батько мені озвучив перед моїм відбуттям до Академії.

Завжди є шанс, хоч і мізерний, що мій вибір виявиться вдалим, і я знайду свою Істинну. Та я вже ніколи не зможу розлучитися! Такої можливості не варто скидати з рахунків. Тому батько ознайомив мене зі списком гідностей, якими повинна володіти моя обраниця:

Вона мусить мати гарне виховання, повинна бути знайома з палацовим етикетом, від неї вимагається вміти підтримувати світську бесіду, а ще вона має бути розумною та вродливою.

І скільки б я не викаблучувався перед друзями, але не можу не визнати того факту, що всіма цими якостями Ксі володіє! А деякими навіть у надлишку. Щоправда, характер у неї поганий. Але я її швидко обламаю, якщо, звісно, вона не зрозуміє сама, яке щастя їй підвалило, не схаменеться і не здогадається змінити свою поведінку, сховавши свій гонор і прикусивши надмірно гострий язичок.

Сьогодні надійшов лист від опікуна Довгулі. Він дав згоду на наш шлюб, у чому я не сумнівався. 

У принципі, його схвалення мені не потрібне, але я вважав за необхідне, дотриматися хоча б видимості пристойності. Зачекаю, поки друзі теж підберуть собі когось на роль наречених, і звалимо звідси. Набридло мені тут уже. Це, звісно, усе весело, і прикольно знову поринути в студентське життя, але я це все вже проходив. Як наслідний принц Диких Земель, я здобув таку освіту, що місцевим навіть і не снилося. А зараз мене, як хлопчика, ганяють усілякі… Містери Гроумелі…

Згадавши нашого викладача етикету, я стискаю зуби та починаю покриватися лусочками.

Богиня Гір! Здається, я знову втрачаю самоконтроль… І це вже не вперше. Мені це не подобається, не можу зрозуміти, що на мене так діє. Може місцеве повітря чи їжа? Але за друзями я нічого подібного не помічаю, і, якщо не брати до уваги нездорову прихильність Крістіана до овець, то вони поводяться цілком адекватно. Щоправда, Крістіан… Він завжди трепетно ставиться до живності, не схильний полювати та взагалі відмовляється їсти сире м’ясо, але з вівцями він перегнув, як на мене.

Гаразд, треба якось розслабитися і відвернутися. Може, влаштувати суто чоловічу вечірку з нагоди заручин? 

На обіді у їдальні обговорюємо з друзями цю ідею. 

Раптом мій дракон відчув запах Довгулі. Він взагалі новину про одруження сприйняв із куди більшим ентузіазмом, ніж я, та повівся вельми… еее… по драконячі.

Сприймаючи нашу наречену, як предмет для поповнення своєї скарбниці, він намагається постійно за нею стежити та ревно оберігає. Його тепер дратує кожен, хто дивиться на неї! А коли містер Гроумель на заняттях з етикету подав їй руку, щоби продемонструвати аудиторії, як треба допомагати жінці спускатися сходами, мій дракон із глузду з’їхав. Я ледве встиг утримати його від повної трансформації, але й у частковій золотий дракон страшний! Друзі кинулися мені навперейми в безглуздій спробі врятувати цього дурного й марного містера Гроумеля. Який посмів! Доторкнутися! До моєї! Нареченій!

Починається бійка, я отримую кілька дуже відчутних ударів кігтями, але з риком розкидую друзів, залишивши їх зализувати рани та роблю випад у шию цього виродка Гроумеля. В останній момент я встигаю стримати себе та клацаю щелепами біля обличчя майбутньої принцеси Диких Земель. Ксі вирішила прикрити собою цей марний мішок кісток! Я пригальмовую, але вона навіть не намагається стримуватися та прокушує мені плече, теж встигнувши на частки секунди трансформуватися.

— Якого Некрилатого Бога! — гарчу я, вивергаючи полум’я та рясно поливаючи своєю кров’ю підлогу. — Забирайся з моєї дороги, жінко! Я прикінчу його!

— Принце! Ви у своєму розумі? Що з вами? Візьміть себе до рук!! — заступається Довгуля за Гроумеля. Ну що ж, цей містер — труп. І, судячи з його обличчя, він про це вже знає.

— Ти — моя! І я нікому не дозволю торкатися моєї власності! — останні слова змусив мене сказати мій дракон, який ну зовсім не дипломат, а просто нахабна напівдика звірюга. Але досі в нас із ним проблем якось не виникало. Чи подорослішав, чи що? Однозначно від рук відбився, треба буде на дозвіллі з ним порозумітися.

— Принце, я не ваша власність! — обурюється Довгуля.

— А ось із цим, моя дорога, — ціджу я крізь зуби, — можу посперечатися. Ваш опікун дав згоду на наш шлюб. Тепер ти — моя наречена.

Зал голосно ахає, студенти, які перебувають в аудиторії навперебій кидаються вітати майбутню принцесу і, швидше за все, королеву. Ось тільки на обличчі цієї майбутньої Правительки Диких Земель радості я не помічаю. Вона дивилася на мене… Ні, не злісно… Швидше з презирством. А ще з огидою. Найбільше зараз мені хочеться стерти з її обличчя цей вираз. Як завгодно, наприклад, поцілунком, жорстким, проникливим, щоб усе оточення, й вона насамперед зрозуміли, що ця дракониця — моя!!!

Але я тільки ціджу крізь зуби:

— Постарайтеся, моя принцесо, надалі поводитись відповідно до Вашого нового статусу й не провокувати подібну реакцію мого дракона.

— Постарайтеся надалі, о, мій принце, тримати свого дракона в рамках пристойності, прийнятої в цивілізованому суспільстві! — жорстко відповіла вона.