Розділ 4

Ксі

Мені не подобається цей принц. Щобільше, він мені неприємний. Нахабний, гордовитий, завжди дивиться зверхньо, наче ми нижчі істоти, а розмовляє так, наче робить ласку. Навіть його друзі набагато приємніші за нього. Я чую мерзенні жарти, які принц відпускає на адресу дракониць Академії, і про мене навіть, і бажаю стерти вульгарну посмішку з його гарненького обличчя. Або із зухвалої драконячої морди.

Сьогодні приїжджав мій опікун і заявив, що цей рік в Академії мій останній, і він більше не має наміру витрачати гроші на безглузде проведення часу. Усе що потрібно знати гарній дружині, на його думку, я вже освоїла. І, якщо до закінчення третього курсу я не знайду собі чоловіка, мені його вибере опікун.

Знаючи його, маю сумнів, що мені цей вибір сподобається. Хоча він і так зробив мені дуже щедрий подарунок – давши змогу навчатися і спробувати знайти чоловіка на власний смак. Але, усьому хорошому в цьому житті рано чи пізно настає кінець. Це я засвоїла з дитинства.

Моя мати померла, коли народжувала мене, а батько недовго її пережив, мабуть, вони були Істинною Парою. Мене забрав до себе двоюрідний брат батька. Він став моїм опікуном, бо інших родичів я не маю.

Опікун ніколи не любив дітей і так і не має сім’ї. Він мене ніколи не кривдив, зазвичай просто не помічав. Хоча чесно виконував покладені на нього обов’язки мого опікуна. Мене навчали всього необхідного, хоч наймати викладачів було досить затратно. А коли настав час, він відправив мене до Академії, надавши свободу у виборі чоловіка. Що ще можна вимагати від дракона, який не любить дітей та якому довелося вирощувати сироту – далеку родичку? Я до нього претензій не маю! І на тому дякую!

Тож ситуація досить складна, і мені терміново потрібний чоловік, але поки що на це вакантне місце немає кандидатів. Хіба що наш викладач етикету, містере Гроумель, цілком приємний чоловік і поглядає на мене, коли думає, що я цього не бачу.

Що ж, у моїй ситуації це був би далеко не найгірший варіант. Тому вдячно усміхаюся йому після сутички з принцом, що, на жаль, не залишається непоміченим. Бачу, як перекошується гарне обличчя принца й дивуюсь лусочкам, що виступили на ньому на мить. Така втрата самоконтролю не властива дорослим драконам! Але від Диких можна очікувати будь-чого. Їхнє перебування в Академії вже помітно напружує не тільки мене.

Сьогодні з Альма-матер поїхало ще кілька дракониць.

Пройшла чутка, що в разі розлучення колишніх дружин не випускають із Диких Земель. Вони назавжди залишаються власністю свого чоловіка. Як якийсь шмат золота в скарбниці! До того ж для розірвання шлюбу досить лише заяви чоловіка в родовому храмі. Навіть присутність дружини не є обов’язковою! Нерозривним є лише шлюб, у якому виявилася Істинність Пари.

Тож для Диких шлюб – лише формальність, й усе майбутнє життя жінки залежить лише від волі чоловіка. Дружина не має жодного права голосу! Ні при укладенні шлюбу, ні за його розірвання. Так, неприємна перспектива. Як же це все дико!

Діган

Якщо вдома дізнаються, чим я тут займаюся, мене навіть драконові яйця засміють.

Сьогодні Крістіан спав під навісом, із вівцею під крилом. Мовляв, Доллі (Богиня Гір! Вони дали вечері ім’я!!), так ось Доллі… Боїться грози!! Ось так, панове дракони! Мій підопічний, майбутній Міністр і опора Глави Королівства, переживає за вівцю, що боїться грози!

Мене мучить бажання самому її з’їсти, живцем, разом із вовною, тільки щоби позбавити країну від ганьби!

І так, вони їх не з’їли. Мало того, розчесали та одягли нашийники. Сподіваюся, після закінчення навчання ці жартівники не потягнуть овець у Дикі Землі?

Додав їм десяток кругів на вечірньому тренуванні. Але мені здається, їм це як масаж хвостового гребня.

Молоді, витривалі та нахабні. Хочу додому!! Битися з Темрявою, придушувати бунти на прикордонних територіях, та навіть одружуватися! Тільки не ось це все.

Цікаво, якщо я зжеру Доллі, Крістіан нічого із собою не вдіє? Або зі мною.

Ердан

Жарт із вівцями затягнувся. Але, здається, наш наставник уже сам готовий зжерти цих тварин, аби не просочилася інформація на батьківщину. До речі, Крістіан сьогодні спав у саду із вівцею під крилом. Каже, що вона вже прив’язалася до нього. Цікаво, як він її зібрався додому тягнути? Картина, звичайно, буде ще та… Ми всі повернемося до Королівства із дружинами, а Крістіан із вівцею!

І, до речі, щодо дружин, дівчат продовжують забирати з Академії! Вибір і так не багатий був, а тепер взагалі майже нічого не лишилося.

Потрібно щось терміново вирішувати!

Ізир зібрався брати за дружину ту дрібну драконицю, подругу Довгулі. Теж на зло своїй родині, схоже. Шансів отримати потомство від такої дрібниці – мізерний. Та до неї й доторкнутися боязно! З якого боку підходити, щоб не покалічити?

А якщо після розлучення заслати її до Прикордонних Земель, чи виживе вона там? Вона ж така тендітна… І здається, навіть трохи прозора.

Намагаюся втлумачити другові, що дівчинка не винна й так її підставляти не красиво. Але він гне своє.

– Ізире, навіщо тобі це кволе курча??

– Може мені її відгодувати вдасться! – намагається відбутися жартами друг.