Розділ 16. Останнє перетворення

На порозі стояв Бернард у чому мати народила, але з сувоєм у руці. Кілька секунд ми дивилися один на одного, потім він гнівно сказав:

- Відверніться негайно!

З огляду на наші з ним взаємини, що останнім часом стали якимись складними, я б волів не повертатися до нього спиною. Але було в його голосі щось таке, що змусило мене підкоритися без дискусій. Зрештою, що він мені зробить? Шльопне сувоєм по потилиці? Ну, це не найстрашніше.

Бернард тим часом обігнув мене і підійшов до великого синтезатора. Зашуршав сувоєм, почав натискати на панелі.

За ніч у нього з'явилася звичка буркотіти собі під ніс. Досить нерозбірливо, але мені вдалося розчути повторену двічі фразу: "Зовсім немає, що вдягнути".

Мені набридло стояти, як ідіоту, я трохи обернувся і встиг помітити, як з синтезатора випадає щось темне, схоже на тканину.

- Відверніться!

- Добре, добре. Я піду до Ганса.

- За годину чекаю вас із Гансом і Мішелем у кухні.

- Гаразд.

Я вийшов із зали і попрямував до Ганса. Наказав собі переключитися та перестати думати про Бернарда. Ну, голий, ну і що. Не кидається, піна з рота не йде, і на тому спасибі.

Ганс спав, як немовля, я присів на сусідню кушетку й задумався. Будити його було шкода, але довелося. Він солодко потягнувся і сів:

- Доброго ранку, дядечку Фреде.

- Доброго ранку, Гансе. Як почуваєшся?

- Добре.

- Давай умиватися, чи навіть у душ? І підемо снідати.

Ганс радісно захлопав у долоні:

- У душ, у душ! Я візьму з собою зеленого робота, можна?

- Можна.

Я подав йому робота, запустив його в душ, зробив теплу воду і став слухати азартні верески з душової.

Хлюп-хлюп. Тріск.

- Підправляти-полатати! Підправляти-полатати! Робот в космосі літав, робот пісеньки складав! Підправляти-полатати! Дядечку Фреде!

- Що, Гансе?

- Я зламав робота і полагодив. Сам!

- Молодець, Гансе.

У мене просвітліло на душі. Саме з Ганса почалося всі наші нещастя, але тепер він перетворився для мене на єдину світлу пляму в нашій темній дійсності. З ним було нелегко, але всіх інших мешканців бази зігнули невдачі, і вони втратили здатність так щиро тішитися хоч з чогось. А він не втратив. І поруч із ним ставало радісніше і мені.

Через п'ятнадцять хвилин я постукав:

- Гансе, ну довго ти там ще?

- Ні, ні, дядечку Фреде, я вже, - після чого плюхання і співи набрали інтенсивності.

- Гансе, ну вилазь уже, - покликав я знову хвилин через десять. Нам із тобою сніданок ще готувати.

- Ну, добре. Суши.

Я вимкнув воду та ввімкнув режим сушіння. Гансу стало лоскотно, і він весело заверещав.

Зрештою він виліз, скуйовджений та задоволений. Я допоміг йому одягнутися, і ми рушили на кухню, розмірковуючи, що зараз приготуємо на сніданок.

Але готувати нам не довелося, сніданок був накритий. Ідеально. Зі старовинними срібними приборами, білими крохмальними серветками, дивовижною випічкою і чайником, що розповсюджував аромат ягід та терпкої заварки. А біля столу стояв Бернард.

Моя бідна голова остаточно запаморочилася, а Ганс незграбно переступив з ноги на ногу. Бернард був одягнений у глуху чорну сукню з довгим подолом і рукавами та чорні черевики на невеликих підборах. Голову прикрашало щось на кшталт невеликої, теж чорної, косинки.

Єдиним, що розбавляло цей темний ансамбль, були білосніжні мереживні манжети і комір.

Утім, він не дав нам із Гансом довго дивуватися, легко і, я б навіть сказав, граційно, підняв на кілька сантиметрів спідницю кінчиками пальців, трохи присів, схрестивши ноги й нахиливши голову. Цей дивний рух, як мені здається, називався колись кніксеном. Так-от, він зробив кніксен і сказав:

- Бернадет.

Я розгубився зовсім, ніяково вклонився і представився:

- Фред.

- Дуже приємно, Фредеріку. А юнак?

Я штовхнув Ганса ліктем у бік:

- Ганс, - сказав він ледве чутно.

- Дуже приємно, Гансе. Ти можеш називати мене бабуся Бернадет. Я прибула сьогодні вранці й житиму з вами. Не хочу здатися надмірно суворою, але зауважу, що ви дозволили собі спізнитися до сніданку на п'ятнадцять хвилин. Мішель уже поснідав і пішов.

Вона виразно подивилася на нас, піднявши сиві брови. Ми переступили з ноги на ногу вже удвох і забурмотіли щось про душ і поламаного робота. Бернардет сказала:

- Я приймаю ваші вибачення, але більше ми не повернемося до цієї розмови, згода, мої дорогі? Прошу до столу.

Це була найсмачніша їжа, яку я їв від початку подорожі, а, можливо, і взагалі, в житті. Синтезовано було не нашвидкоруч (як це останнім часом робив я), а майстерно, зі знанням справи і любов'ю до їжі. Невагомі, розсипчасті меренги, пишні здобні булочки з танучим вершковим маслом, листкові пиріжки з ягодами, свіжий хліб із шинкою. І молочна розвариста каша, і грінки, і запечене м'ясо, і чашка гарячого солодкого какао для Ганса, і велике горнятко моєї улюбленої кави з молоком та кокосовою пінкою, над якою я ледве не розплакався від вдячності й від того, що це було так смачно, і вперше приготовлено не мною.