Розділ 11. Квіточки та ягідки

Проте місяць минув загалом непогано. Жодних критичних змін я ні в кого не зауважив, крім того, що Мішель обріс шерстю повністю, навіть обличчя. Виглядало моторошно, але ми звикли.  Ми навчилися якось співіснувати з ним у спільному ментальному просторі, перестали лиш звертати один на одного увагу. Він кілька перших діб цурався і намагався керувати своїм розумовим процесом, швидко переводячи думки з особистого на робоче. Але потім, мабуть, махнув на це рукою. На третій день він сказав мені за сніданком, облизуючи ложечку з варенням:

- Розумієш, Фреде, у мене, як у кожної людини, є сфера думок не для чужих вух. І коли я розумію, що ти їх чуєш, відчуваю цілком зрозумілий сором. Але посоромився раз, два, ну, десять, ну скільки можна? Тож слухай на здоров'я і стався, як хочеш!

Усі засміялися, навіть я, але мені було зовсім несмішно. Бо я знав, відчував, чув, як усередині в нього, за фасадом звичного милого гумору, щось із тріском рветься. Я завжди любив Мішеля. Проте в ці дні я перейнявся до нього справжнім захопленням. У мене в голові не вкладалося, як можна зберігати таке самовладання, залишатися чарівним, веселим, підтримувати інших, коли в тебе є ці темні передчуття вдень і ці дикі сни вночі.

Після того, як ми вночі законсервували його наукову роботу, в лабораторію він жодного разу не зайшов. У такий критичний період життя стало зрозуміло, що він вважає важливим насправді, чому хоче присвятити час, що залишився у нього. А присвячував він його майже цілком спілкуванню. Здебільшого, звісно, з Мадлен і Гансом, але й нам із Бернардом також перепадали крихти.

Щодо мого ставлення до думок Мішеля, то відсотків тридцять я просто не розумів, така там була вища астрофізика, суцільні формули. Особливо під неї добре засиналося. Якщо Мішель думав про роботу, коли я лягав спати, то вимикався я буквально через п'ять хвилин.

Єдине, що мене по-справжньому мучило, це його сни про Мадлен. Вона мені снилася щоночі, сни взагалі-то були дуже приємні, переважно якісь невідомі мені події на невідомих мені планетах. Але сон завжди закінчувався раптовим вибухом відчаю, болю і дикої туги, тож під ранок я прокидався в холодному поту від своїх власних стогонів.

Тому щоразу, коли я бачив її, я весь стискався, як піддослідний щур в очікуванні неминучого удару струмом.

Апарат сновидінь я більше не вмикав, бо він виявився штукою марною, як його не налаштовував, які частоти не вибирав, все одно в певний момент мені починали снитися сни Мішеля.

Але вдень було цілком терпимо. Та й, чесно кажучи, втомлювався я так, що вслуховуватися в думки Мішеля, не було часу. Вони звучали, як далека мелодія в голові, на якій я не зосереджувався.

Підйом у мене тепер був о шостій ранку. Це якщо все було благополучно, наставала не моя черга бігати вночі до Ганса, коли він прокидався та плакав, не виходила з ладу система біозахисту, різні роботи й кібермеханізми. Якщо, якщо... Якщо все працювало добре, я вставав о шостій, приймав душ, робив зарядку, автомасаж та сідав за роботу. Оскільки інженера у нас тепер не було, всі його обов'язки розподілилися між нами трьома. Після скандалу з Мішелем, Бернард його від усього усунув, тож тепер уже між нами двома. Не знаю його міркувань, на Мішеля він був явно злий, але постраждав від цього чомусь я, адже роботи стало набагато більше. Ну й добре, сумувати часу не було.

До восьмої я здебільшого встигав впоратися з усією технікою, а з чим не встигав, то залишав Бернарду. О восьмій я вже був на кухні і готував сніданок у компанії синтезатора. О пів на дев'яту всі збиралися на кухні та снідали. Потім Мішель пів години грався з Гансом, а я прибирав і складав меню на всі інші трапези.

Після цього я забирав Ганса на вулицю, а Мішель ішов розмовляти з Мадлен. Тривало це іноді годину, іноді дві, іноді три, а іноді він навіть на обід не приходив. Тоді ми обідали втрьох, і якоюсь мірою це було навіть зручніше, тому що Ганс явно побоювався Бернарда і слухався його беззаперечно.

Пообіді я здавав Ганса Мішелю або Бернарду і йшов колупатися в холодній осінній землі або навіть, бувало, відлітав кудись подалі. Річ у тім, що наша земна комісія все ніяк не вгамовувалася з пошуком причин того, що відбувається, і хотіли вони знайти ці причини саме на планеті: ґрунт, рослини, тварини, мікроби-віруси. Шукайте, містере Оуне, ось вам план.

Робота мені не подобалася, бо, по-перше, мені було моторошно й самотньо, коли я віддалявся від бази, по-друге, досліджень у плані було до біса багато і, по-моєму, нові пункти з'являлися швидше, ніж я встигав їх читати, не кажучи вже про виконання. По-третє і головне, я абсолютно не вірив в успіх цього заходу. Я відчував, що причина в іншому. Спочатку підозрював, а потім дійшов і до чіткої переконаності, що причина того, що відбувається, в нас самих. Тобто не так, це міг бути якийсь вплив ззовні, але чому Ганс постраждав ментально, Мішель – фізично, і був цілком упевнений, що це ще не кінець, я навчився читати його, Мішеля, думки, а з Бернардові це все було як з гуся вода? Я відчував, що відгадка десь усередині нас. Але кому там є діло до моїх почуттів?

Я несміло поскаржився Бернарду, що, мовляв, занадто багато часу приділяю марній та важкій праці, і чи не можна мене якось від неї звільнити? Він порадив мені отримати користь і, як він висловився, когнітивне задоволення, з моїх занять.

Ці мої заняття тривали до сутінків, потім я повертався, перевіряв вечерю, кликав усіх за стіл. Після вечері ми проводили час разом, найчастіше в оглядовій залі. Ганс із Мішелем вовтузилися на підлозі, я іноді до них приєднувався, часом що-небудь розбирав у ящиках. Бернард сидів у кріслі і за всім цим спостерігав.