Розділ без номера. На планеті Ромуальда

Виявляється, Вадим познайомився з цими всіма космічними штучками, як він їх називав, на планеті Ромуальда-7.

Там проводилася розвідка юрренія, уся система Ромуальда виявилася дуже "здобною", тобто багатою на нестабільні мінерали, зокрема на самій Ромуальда-7 виявили багатющі поглади юрренію - дорогоцінного мінералу, який робить можливим синтез потрібних речей буквально зі сміття.

У зв'язку з відкритими багатствами розвідку на планеті Ромуальда-7 проводила просто величезна місія: сімдесят чотири особи, один рудий кіт і близько п'яти тисяч кібернетичних механізмів. Начальник експедиції Ромуальд Рове почував себе без п'яти хвилин знаменитістю, тому щовечора збирав усіх у великій залі, читав розумні лекції, напував шампанським і змушував слухати гарну музику.

Скромний носатий молодший медик обслуговчого персоналу ніякої уваги в цьому блискучому суспільстві не привертав. А втім, ні краплинки від цього не страждаючи. Добросовісно виконував свою горобину роботу, милувався краєвидами напрочуд гарної планети і лічив дні до повернення додому, де на нього чекала наречена.

Але на 89-ту локальну добу трапилося лихо. Вадим замовк та опустив голову, тож очей його я роздивитися не міг. Він мовчав так довго, що я не витримав і запитав:

- І що сталося?

- Кіт у нас зник.

- Що?

- Озончик наш дременув кудись із бази. Як – ніхто не знає. Система біозахисту показала, що всередині купола його немає.

Вадим помовчав.

- Дівчата у нас дуже побивалися. Я відповідав за систему біозахисту якраз. Ходили до мене сто разів на день. Запитували, чи все перевірив. Ідеї всілякі підказували. Але вовняний паразит як у воду канув. А ще за два дні, так, на третю ніч після зникнення Озона, усім мешканцям бази наснилися дикі сни приблизно одного й того ж змісту. Усім, окрім мене.

Розповідь Вадима ставала чимраз напруженішрою, він далі не усміхався.

- І що наснилося?

- Немає значення. Різні об'єкти. Головне те, що сни були дикі навіть у тих, хто був підключений до апарату сновидінь.

- Та ти що?! - вигукнув я.

- Так. Снилися... як я потім зрозумів, мені розповідали, снилися різні об'єкти з крилами.

- З якими крилами?

- Як у метеликів. Якісь… Просто, Фреде, я ж сам не бачив, я своїми снами завжди керую, мені важко сказати. Снилося різне, але у всього були рожеві крила, які світилися. У когось це були феї, у когось саме метелики, у когось навіть яблуко. Яблуко, розрізане навпіл, із рожевими крилами, що світяться. Того ранку мені надійшло близько шістдесяти скарг. Ми ще з одним техніком обстежили кожен апарат. Усе було справно. Що хтось увечері собі замовляв – те йому всю ніч і транслювалося. Кому – фільми... ем... певного змісту, кому й прослуховування японської поезії. Але люди бачили інше. Особливо тоді це нікого не налякало. Було неприємно, але не більше. А ось за тиждень…

Вадим знову замовк. Цього разу він дивився на мене і не опускав голови. Обличчя його зблідло, навіть посіріло, стало ніби кам'яною маскою. А очі, що дивилися в прорізи цієї маски, стали незрячими. Наче між ним і мною розгорнувся великий сувій, на якому він бачив щось. Щось страшне.

- Вадиме! – жалібно покликав я. - Ну, не лякай уже мене!

Він стрепенувся.

- Вибач. Вибач. Я зараз, - опустив голову, енергійно потер перенісся. - Слухай, дай води.

Я, не дивлячись, тицьнув пальцем в екран синтезатора, але в ньому лише зашипіло.

- Сміття закінчилося, – нагадав Вадим.

Я спіймав за лапу чистокібера, який дрімав під стільцем, і вивернув з нього просто під кришку синтезатора купку невизначених напівперетравлених шматків. Здається, там було щось пластмасове та синій робочий комбінезон Ганса. Синтезатор задоволено хрюкнув і націдив склянку чистої води типу "карпатська джерельна".

Вадим жадібно випив, трохи заспокоївся, облизав губи і сказав:

- Так ось.

Так ось, на дев'яносто першу добу у всіх членів екіпажу трохи піднялася температура, а до вечора тієї ж доби почали запалюватися лімфовузли. Уночі всі, крім Вадима, злягли з тяжкою лихоманкою.

- Загалом, за всіма симптомами, це була бубонна чума.

- Yersinia pestis? Звідки?

- Хтозна-звідки. Жодної ерсинії, ніякого стороннього мікроба. Жодного завалящого вірусу. Нічого. Але симптоми бубонної чуми.

- А що на круглячках?

- Спочатку індекс здоров'я впав, але згодом дуже швидко відновився. З апаратурою все було чудово, проте люди корчилися від болю та температури.

- І що ти зробив?

- Спершу нічого. Просто кидався від одного до іншого, інжектував знеболювальне, жарознижувальне… Усіх положити в медвідсік не міг, ти ж розумієш. На таку кількість місць він не розрахований. У нас було лише дев'ятнадцять апаратів.

Вадим помовчав.

- Ще за добу я повністю переконався, що ні знеболювальне, ні жарознижувальне, ні снодійне – нічого не діє… Я взагалі, погано пам'ятаю, що там було цієї першої доби. Мені весь час дзвонили з центру, відволікали, я не знав, що відповідати, люди кричали, стогнали, багато хто не міг підвестися.