Рівень довіри

- Як думаєш, який він у ліжку? - голос Вел біля мого вуха заскочив мене зненацька.
- Мене не цікавить як він спить, я сама не можу виспатись, - прошипіла я у відповідь.
- Не прикривайся тупими жартиками, Май. Невже ти про це не думала? - не вгавала подружка.
- Вел, о Боже, ні, це гидко, ти ненормальна.
- Дика? - я відчула лукаві нотки навіть у її шепотінні.
- Дика, - підтвердила я і ми захихотіли, як нам здавалося зовсім тихо.
⠀
- Майє, Валеріє, ви збираєтеся допомагати своїй команді? - Я вже й забула, що Арсен Вікторович розбив нас на групи і ми мали виконувати якесь "надважливе" завдання.
- А ми вже допомагаємо, - одразу ж випалила я.
- І як же? - за скельцями окулярів на мене дивилися очі кольору осіннього лісу.
- Не заважаємо, - бородатий жарт, який, все одно, викликав доброзичливі смішки луною по класу.
- Так. Все! Заспокоїлися і працюємо. У вас не так багато часу!
Я без усілякого ентузіазму повернулася до своєї групи - робити вигляд, що щось роблю.
⠀
Я досі не знала достеменно, чи Вел і справді така розкута, чи, можливо, вся справа в тому, що я переїхала з великого міста і їй здається, що там усі дорослішають рано. Насправді, у мене ще навіть не було першого поцілунку і, не зважаючи на те, якою близькою мені стала Вел, я чомусь не хотіла їй про це розповідати.
⠀
Щось незрозуміле було у Арсені Вікторовичу, щось, що змушувало моє серце битися частіше, щось, що викликало неприємні відчуття всередині мене, коли я бачила, як він тримає руки Вікторії на задньому дворі школи. Це не була закоханість і, тим паче, я ніколи не думала про нього у такому сенсі, як подала це Вел, але мене переслідувало бажання поговорити з ним наодинці, хоч раз, про що завгодно, окрім історії.
⠀
*
Павло підійшов зненацька, я ледь не зіскочила з підвіконня від несподіванки, альбом з моїми малюнками вилетів з рук і Пашка одразу ж його підхопив і почав розглядати.
- Ти чого підкрадаєшся?
- Я випадково, - посміхнувся він, - просто хотів запитати, як твої справи, ти здалася мені сьогодні засмученою.
⠀
Ми з Павлом дружили лише місяць, але я відчувала, що це моя людина, настільки, наче можу довірити йому все, наче ми разом з народження, як близнюки.
⠀
- Ех, Пашка-Пашка, задумлива і засмучена - це не одне і те ж, - я ніжно скуйовдила його біляве волосся.
- Тобі не казали, що ти викапаний молодий Ді Капріо?
- Фі, Май, ображаєш, - Павло скорчив кумедну гримасу.
- Нічого ти не розумієш, - не вгавала я, - молодий Лео - сексі. Впевнена, що в тебе чимало таємних прихильниць серед старшокласниць.
- Навряд, - засміявся він, - знаю про одну семикласницю, але вона зростом мені по лікоть і не думаю, що в її кімнаті висить постер зі мною.
⠀
Я посміхнулася і промовила:
- Я колись тебе намалюю і ти побачиш, який ти вродливий, а зараз, пробач, поспішаю. Давай альбом.
Він показав мені язика, проте одразу ж віддав малюнки.
⠀
- Тих дивних послань більше не було? - стишеним тоном запитав Павло, коли я вже розвернулася, щоб іти. Він був єдиним, кому я про це розповіла.
У мене було вже три троянди і три записки, перев'язані ліловими стрічками.
- Ні, - коротко відповіла я.
- Май, може, варто звернутися до поліції? - я бачила, як це його непокоїть.
- Облиш, це просто чийсь невинний жарт, нічого ж не сталося.
- Не сталося... - підхопив він. - Будь обережна, Май, добре?
- Я - сама обережність, запевняю.
⠀
Йдучи по шкільному подвір'ю мене переслідувало дивне відчуття. Здавалося, що хтось за мною спостерігає. Я озирнулася, позаду було кілька старшокласників, котрі перекидалися жартами і реготали, нікому й діла до мене не було.
Та коли я підвела очі на вікно нашого класу, фіранки похитнулися і хтось раптово відсахнувся.