Глава 14

Сорана дивилася на свою доньку і не могла повірити.

Стільки років… стільки епох… і ось вона знову поруч. Ціла. Відновлена. Ніби сама космічна тканина світу зібрала її докупи.

У тронному залі зібралися двадцять дев’ять мудреців, разом із Мурандою та її вірним соколом. Вони зустріли Сорану та її родину в урочистій тиші.

Томір, коли побачив Декару, просто завмер.

Він дивився на високу світловолосу дівчину й не міг відвести погляду. Ніби весь світ навколо розчинився.

Час зупинився.

І всі схилили голови в знак глибокої поваги.

Муранда раптом вигукнула:

— Місяць знову засяяв на небі! Бо Сорана нарешті возз’єдналася сама з собою!

Джаранта підняла погляд до вікна й застигла.

За вікном сяяв величезний Місяць — такий яскравий, що ніч перетворилася на майже денне світло. Весь світ купався у сріблі.

Люди не могли спати. Весь місто вийшло до набережної, щоб побачити це диво.

Огромний Місяць освітлював шлях кожному, хто заблукав у темряві.

І цю ніч назвали — Ніч Декари.

Муранда дала дівчині ліхтар, щоб вона освітлювала шлях людям.

Сорана, помітивши погляд Томіра на Декару, раптом усміхнулася:

— Закохався?

Від несподіванки хлопець ледь не вдавився.

Тоді Сорана легко торкнулася його енергії й благословила:

— Нехай буде так. У цю священну ніч я нічого не шкодую для тих, хто був вірним.

Але радість раптово розірвав звук.

Рик.

Такий глибокий, що здригнулася сама земля.

Сорана повільно взяла посох і тихо промовила:

— Час настав…

Декáра злетіла в повітря й миттєво опинилася перед Звіром.

Він став ще більшим. Ще сильнішим. Наче сам страх світу набрав форму.

Але Декáра не злякалася.

Вона лише міцніше стиснула спис і кинулася вперед — як дика стихія.

Удар.

Прямо в сонячне сплетіння.

Звір відкинув її лапою, але вона не впала — лише відштовхнулась посохом і знову вдарила, ще сильніше.

Звір заревів так, що сам простір розірвало хвилею звуку, відкидаючи її назад.

Але вона не зупинялася.

Битва тривала сім днів і сім ночей.

На сьомий день Декарі вдалося завдати вирішального удару.

Та в останню мить, ніби хапаючись за життя, Звір зібрав усю свою силу й ударив у відповідь.

Цей удар був настільки потужним, що тіло Декари розірвало на три частини.

Джаранта закричала.

Вона кинулася до доньки, плачучи й ридаючи від розпачу.

Томір підхопив її на руки й поніс до палацу.

Тиша впала на світ.

Навіть вітер стих.

Місяць зник з неба.

І ніч стала порожньою…