Глава 8

Люди вибивали вікна храму. На вулицях палали багаття, у яких спалювали все, що було пов’язане із Сораною. Містом правив хаос.

Алан стояв на трибуні й сам наче не міг повірити у те, що сталося. Він раптом усвідомив страшну істину: варто лише дати натовпу волю — і він здатен знищити навіть найсвятіше.

Розлючені люди увірвалися до храму. На всі боки летіли уламки скла. Кухня була розгромлена, свічники перекинуті й погашені назавжди. Хтось підняв величезний камінь і жбурнув його в зображення Сорани.

Серед цього безумства раптом пролунав слабкий голос — мов промінь світла серед непроглядної темряви.

— Зачекайте… Зупиніться…

Та його ніхто не чув.

— Що ви робите? За що? Вона ж нічого вам не зробила! Як ви можете?!

Голос ставав дедалі сильнішим, ніби був останнім відлунням здорового глузду, що ще жеврів у людських серцях.

А потім він пролунав так гучно, що навіть неушкоджені шибки вкрилися тріщинами.

— Я НАКАЗУЮ ВАМ ЗУПИНИТИСЯ!

Здавалося, цей крик почув сам Космос.

Натовп завмер і здивовано обернувся.

Біля стіни із зображенням Сорани стояла Натара. В її очах був жах.

— Зупиніться! Ви не розумієте, що робите! Слухаючи мого батька, ви годуєте Звіра! Якщо він насититься, то нападе з такою силою, що світ зникне! Невже ви хочете бути знищеними? Невже замість світла обираєте темряву?!

У храмі запанувала тиша.

І раптом почувся глухий рик.

Люди здригнулися.

Хтось випустив із рук вила. Інший кинув сокиру. З гуркотом падали на підлогу всі знаряддя, якими вони ще мить тому трощили святиню.

Озираючись у страху, люди почали збиватися ближче одне до одного.

Рик лунав знову й знову.

І раптом Натара різко закашлялася.

Їй бракувало повітря.

Кашляючи, вона впала на коліна, а потім знепритомніла.

Аніра й Алан кинулися до доньки.

У ту ж мить земля затремтіла.

Страшний гуркіт прокотився храмом.

Дах зірвало, наче його й не існувало.

І тоді люди побачили його.

Високо над храмом у пітьмі сяяли два величезні очі.

Це був Звір.

Він не нападав.

Він просто спостерігав.

Наче чекав.

Наче вирішував долю всіх присутніх.

— Що ти накоїв?! — кричала Аніра, притискаючи доньку до себе. — Що ти накоїв, Алане?!

Алан стояв нерухомо.

Наче впав у заціпеніння.

Та раптом він підняв голову й подивився просто на чудовисько.

— Гей, потворо! — вигукнув він. — Якщо тобі потрібна жертва — забери мене! Залиш мою доньку в спокої!

Звір розреготався.

Його сміх прокотився небом, мов грім.

— Ха-ха-ха! Ти справді думаєш, що все так просто? Я заберу не лише її. Я заберу вас усіх! Але ще не час… Потрібно трохи зачекати…

І в ту ж мить він зник.

Запала тиша.

Тоді одна літня жінка тремтячим голосом заспівала:

— О, велика Сорану, донько Місяця,
що ходиш між світлом і темрявою,
почуй нас…

Інший чоловік підхопив:

— Благослови наші серця
і дай силу здолати Звіра,
що ховається в тіні…

Молитва полилася храмом, немов ріка, якій нарешті прибрали греблю.

Незабаром її співали всі.

Навіть Алан.

— О, велика Сорану, донько Місяця,
що ходиш між світлом і темрявою,
почуй нас.

Благослови наші серця
і дай силу здолати Звіра,
що ховається в тіні.

Нехай жодна біда не торкнеться нас,
доки ми оспівуємо твоє ім’я.

Веди нас крізь страх.
Захисти.
І не дай темряві перемогти.

Сорану…
Сорану…
донько Місяця…

Світлом стань…
темряву зламай…

Подих Звіра — зупини…

Сорану…
почуй…

І тоді сталося диво.

Зображення Сорани на стіні засяяло сріблястим світлом.

Камінь ожив.

Світло ставало дедалі яскравішим, аж поки з нього не вийшла сама Сорана.

Вона не кричала.

Не гнівалася.

Не дорікала людям за їхню зраду.

Її обличчя було дивно спокійним, ніби вона перебувала у глибокому трансі.

Сорана повільно підійшла до Натари.

Подивилася на неї.

І тихо промовила:

— Кулон… Де кулон?..

Раптом її очі спалахнули криваво-червоним світлом.

Вона різко повернулася до Алана.

І з неймовірною силою спрямувала на нього свій жезл.

Удар був таким потужним, що чоловіка відкинуло через увесь храм.

Він ударився об кам’яну підлогу й залишився лежати без свідомості.

— Алане! — скрикнула Аніра й кинулася до чоловіка.

Та Сорана вже підняла Натару на руки.

У стіні розкрився сяючий портал.

Не озираючись, богиня ступила в нього разом із дівчинкою.

За мить вони зникли.

Портал зачинився.

І в ту ж секунду над містом опустилася темрява.

Наче саме світло покинуло цей світ.