Глава 3

Після  того як усі розійшлися, Сорана швидко зайшла в портал. Її серце билося швидше за швидкість світла!

Вона не могла повірити, що ще зовсім трохи — і вона побачить її, свою другу частину!

Портал вивів її до невеликої кімнати. Вона озирнулася: вікна були зашторені, а на тумбочці горів м’який світильник.

Поруч стояло ліжко, на якому спала Натара.

То від хвилювання, то від стресу, але Сорана вже не могла себе стримувати — дівчина  майже побігла до Натарі.

Вона підбігла до ліжка й, сівши поруч, почала гладити волосся дівчинки.

Жар, який мучив Натару, різко зменшився.

Сорана нахилилася і поцілувала дівчинку в лоб.

— От так… тепер усе буде добре, малеча…

Дівчинка міцно спала, а Сорана продовжувала гладити її волосся, оберігаючи її сон, щоб вона одужала.

Вона б сиділа так вічно, захищаючи цей маленький комочок життя, якби раптом не почула, що її кличуть.

— Со… рана…

Голос був тихий, ніби ледве живий.

Богиня не могла не допомогти людині, яка потрапила в біду!

Вона пішла на звук, і її кроки привели її до порту. На підлозі лежала людина в крові, поруч сидів невисокий чоловік і говорив:

— Тримайся, зараз приїдуть лікарі, тримайся!

Чоловік, який говорив, різко підняв голову. Це був Алан. Побачивши богиню, він здивувався, а потім суворо сказав:

— Прийшла?!

Можеш іти. Кому потрібна богиня, яка кидає своїх дітей?

Сорана дивилася крізь нього.

Люди в приміщенні, опустивши голови на знак пошани до богині, стояли мовчки.

Не слухаючи чоловіка, дівчина підійшла до постраждалого й хотіла допомогти, але Алан відштовхнув її, заступивши прохід.

— Ти що собі надумала?!

Йди звідси!

Йому лікарі потрібні , чуєш?!

Нікому ти більше не потрібна!!

Дівчина ледь стримувала гнів — якби вона дала йому волю, зруйнувалося б усе.

Але вона лише спокійно сказала:

— Прошу, дозволь мені допомогти йому. Йому терміново потрібна допомога…

Лікарі можуть не встигнути…

Але чоловік стояв на своєму.

Ніхто з присутніх не говорив ні слова.

Даремно дівчина намагалася його переконати.

Раптом постраждалий покликав Сорану:

— О, богине… здається, я йду…

— Алане… будь ласка, пусти її…

— Ні!! Тримайся, друже, ще трохи, чуєш?!

Скоро швидка приїде…

— Алане… не треба… — прохрипів хлопець.

— О Сорано… благо…

Не договоривши, він застиг поглядом у стелю.

Сорана лише підняла руку в знак благословення.

Раптом Алан різко вдарив її по руці й крикнув:

— Задоволена ?!

Я питаю — ти задоволена?!

Через тебе помер чоловік!!

І ти ще називаєш себе богинею… ти саме зло!!

Тут Сорана не витримала.

Нелюдським голосом вона промовила:

— Так, можливо, я й винна, що одразу не відкинула тебе й не врятувала його…

Але справжнє зло тут — ти!

І знаєш що?! Ти не врятуєш свою доньку!!

Навіть не намагайся, бо те, що ти вважаєш хворобою, не є нею!!

Але я все одно її не віддам нікому!!

І якщо треба — я знову прийду й зруйную все, але врятую її.

Хай би ти став мені на шляху — немає перепони, яку б я не переступила!

Очі Алана спалахнули гнівом:

— Навіть не смій наближатися до моєї доньки!!

Чуєш?!

— Мені й не треба наближатися… бо ми з нею пов’язані…

Сказавши це, дівчина зникла в золотому тумані, а до цеху зайшли лікарі.