Глава 1

Алан не спав .
Йому снилося, ніби він стоїть посеред безкрайньої пустелі, а над ним кружляє сокіл із яскравими золотими очима. Десь далеко, на межі марева, стоїть жінка з пов’язкою на очах, на якій зображені фази Місяця.

Вона говорить йому:

— Не тікай від того, що приречене здійснитися. Тобі не втекти від істини.

— Нащо мені твоя істина, якщо вона не здатна вилікувати мою доньку?! — вигукнув Алан.

Жінка тихо розсміялася.

— Якби ти не уникав її, вона б уже давно одужала. Дивись, Алан… як би не стало запізно.

Після цих слів жінка і сокіл розчинилися в димці.

Алан прокинувся в холодному поту. Через хворобу доньки йому дали вихідний. Дружина пішла на базар за продуктами, а він одразу попрямував до кімнати дитини.

Натара все ще лежала в ліжечку. Побачивши батька, вона простягнула до нього руки. Він сів поруч і міцно обійняв її.

— Як ти себе почуваєш?

— Нормально… — тихо відповіла дівчинка. — Я бачила в кутку звіра… чи то тигра, чи то ведмедя. Він дивився на мене. Тату… мені страшно. Я що, помру?

Алан ще сильніше пригорнув її до себе.

— Ні, ні… я не дозволю цьому статися. Я щось придумаю!

Він швидко приніс гарячу кашу і почав годувати доньку з ложки. Дівчинка їла із задоволенням, і здавалося, їй справді стало трохи краще.

— Тату, я хочу гуляти!

— Не можна, ти ще дуже слабка. Давай я тобі почитаю.

Він уже потягнувся до полиці за книгою, але дівчинка раптом зупинила його і сказала, що хоче спати.

Алан тихо вийшов із кімнати, залишивши її одну.

Та Натара не спала. Вона дивилася в той бік, де колись була Місяць — вона завжди любила його світло, той срібний диск у небі, і мріяла доторкнутися до нього, дізнатися, що це таке.

За розповідями матері вона знала: там живе добра богиня, і якщо звернутися до неї — вона обов’язково почує. Але імені богині вона не пам’ятала.

І все ж дівчинка щодня шепотіла в темряву:

— Я знаю, що ти існуєш… навіть якщо ти сховалася від усього світу. Я дуже хотіла б з тобою дружити. І мені все одно, що тато проти. Я вірю в тебе…

І одного разу її молитви були почуті.

Їх почула провидиця Муранда — та, що переносить усі прохання до Сорани.

Як завжди, вона сиділа в глибокій медитації з пов’язкою на очах. Раптом її тіло здригнулося, і вона тихо прошепотіла:

— Не може бути…

Вона підвелася, взяла сокола з клітки й посадила собі на плече. Потім рушила до палацу Сорани.

Біля входу її зустрів Томір — страж, вірний друг і права рука богині.

Відчувши його присутність, Муранда кинулася до нього:

— Томіре, пропусти мене! Це терміново. Почуй мене — скоро місяць знову засяє!

Томір був високим молодим чоловіком із довгим кучерявим волоссям і бородою. Він лише похитав головою:

— Не можу, Мурандо… вибач. Богиня закрилася вже багато років. Я не можу до неї достукатися. Один раз я майже це зробив, але з її посоха вирвалася сфера, яка ледь не знищила мене. Не йди туди, прошу.

Якщо це справді важливо — скажи мені.

— Я почула її молитву… молитву тієї, хто є частиною Сорани.

Томір завмер.

— Що ти сказала?..

— Я впевнена. Ні… я знаю це. Якщо богиня не допоможе — станеться біда.

Після короткого вагання Томір усе ж відчинив величезні двері палацу.

Муранда увійшла до просторої зали, а потім піднялася сходами нагору. Біля покоїв Сорани вона зупинилася, зробила глибокий вдих і відчинила двері.

Перед нею відкрилася дивна картина: величезна спальня, посеред якої стояв фонтан. А в центрі — Сорана, що сиділа в позі лотоса із заплющеними очима.

Ніби відчувши присутність, вона різко розплющила очі.

— Муранда? — її голос був тихим, але гострим. — Якщо ти прийшла, значить є причина.

Муранда схилилася:

— Так, Сорано… і дуже велика. Та сила, яка може зробити тебе цілісною, пробудилася. Але існує небезпека — її можуть забрати інші сили.

Сорана довго мовчала, а потім спокійно відповіла:

— Добре. Я подумаю. Можеш іти.

У Муранди всередині все стиснулося від тривоги.

— Не час думати, богине… це терміново, я благаю вас…

Але Сорана підняла руку, зупиняючи її:

— Я сказала — іди. Я щось придумаю.

Муранда вийшла з палацу, відчуваючи важкий тягар на серці.

Томір одразу увірвався до покоїв:
— Сорано! Ви чули? Та сила пробудилася! Ви уявляєте, що це означає? Скоро Місяць…

— Томір! — різко перебила його богиня.

Вона підвелася, і в її голосі з’явився біль:

— Невже ти теж їй повірив? Усі хочуть, щоб я знову зайняла трон… але як я можу це зробити, коли моє серце розбите?

Що це за богиня з розбитим серцем?

Як я можу допомагати іншим, якщо не здатна допомогти собі?..

Томір опустив погляд.

— А якщо там справді щось сталося?.. Перевірте хоча б… а потім вирішите самі.

Він вклонився і тихо вийшов.

У палаці залишилася тиша — і богиня, яка вагалася між болем і обов’язком.