Розділ 18. Кінець?

-Де я?

Я прокинулась в своїй кімнаті укрита своїм покривалом.

-Мамо?

Відповіді я не отримала. Глянувши в телефон я побачила «2:03».

-Здається мені наснився жах.

Нічого не пам’ятаю, ми з мамою так святкували, що від моменту як несла тортик не згадаю.

-Ай!

Різка головна біль пронизла ніби наскрізь.

-Здається все набагато гірше ніж я думала.

Темний силует різко пройшов біля мого вікна.

-Я навіть забула зашторити вікна? Пуста голова.

Мені снився сон про те, що я застала Артіса за вбивством Лоренса і після він знайшов і мене.

Звісно Артіс викликає підозри, але не думала що мій мозок видасть щось настільки категоричне.

-Потрібно випити знеболення.

Тихі кроки відбивалися ехом по стінах. Лампа миготіла нагадуючи про її давнину.

-Спазмалгон.

Таблетки які завжди пив мій тато, коли ще був живий. Я виросла точною копією мами, інколи здається що ми близнюки, тато завжди цьому так радів, ніби ми були його найбільшою цінністю.

-Чому все стається так?

Коли я вперше побачила фото аварії моє серце розбилося на тисячі маленьких кусочків, які більше не можливо було зібрати назад. Здавалося на цьому історія закінчена, немає продовження, це остання сторінка історії нашої сім’ї. Мама впала в депресію і почала вживати алкоголь та наркотики, а мене мали вигнати зі школи через прогули. У мене була спроба самогубства, яку застала моя мама. Після цього вона перестала вживати, найшла роботу і підтримувала мене як могла. Я не шкодую що зробила це, інколи я думаю що якщо б я це не зробила – нічого не змінилось. Чи настільки я впевнена що я так повпливала? Не знаю, але знаю точно, з того моменту все змінилося, а чи на краще – це зовсім інше запитання.

-Яка противна таблетка.

Школа Роуран -  спеціалізована школа для дітей підприємців заснована Роураном. Коли я залишилась без батька і його бізнес відібрали я мала бути вигнана зі школи, але якимось чудом залишилась вчитись далі. Здається мама знала в чому причина, але не казала мені. Інколи здається ніби вона ховає від мене якісь секрети, але довести цього я не можу.

Вітер продував крізь вікна, нагадуючи про холодну осінь. Тоді також була осінь, я перейшла в 8 клас. Мені мама передала записку від тата. Це був заповіт.

Він не залишив ні копійки, ні одного права на компанію, він не залишив для нас нічого. Все що він залишив для мене – це лист.

Дорога Марі Віннер

Моя єдина та найдорожча дочка. Можливо ти відчуваєш обурення, злість чи розчарування, і ти маєш повне право на це. Але перед своєю смертю я хотів написати тобі кілька слів: я тебе люблю, я люблю вас, мою сім’ю, мою родину, моїх найдорожчих людей яким я довіряю. Добре вчись та будь старанною у всьому, ніколи не покладай рук та вір у себе, я поряд навіть якщо мене немає, пам’ятай про це. Будь доброю та милосердною і не мсти. Будь-ласка, довірся мені в останній раз.

З любов’ю

Твій Тато

Я ніколи не була мстива, для мене ці слова були зовсім не зрозумілі, він знав що він помре? як він взагалі мене сприймав доки жив? Я йому завжди довіряла, що означає «Довірся мені в останній раз»? У мене було стільки запитань, але відповіді на них я вже не могла отримати. Деякі запитання так і залишаються запитаннями назавжди. Все що я можу це жити далі.

За його словами я знову взялася за навчання  і досягла першого місця в рейтингу школи, а коли я дізналася що за різні конкурси та олімпіади можна отримати гранти – це стало моєю можливістю допомагати мамі фінансово. Але потім появився один хлопець, який обігнав мене у всьому, мій п’єдистал уже належав йому, замість «Марі Віннер» звучало «Лоренс Ван». Найвищі гранти були забрані від мене ним. На диво я ніколи не стикалася з ним, хоч ми і однолітки, його ім’я я бачила тільки в рейтингу та в новинах школи. Здавалося він задрот який не вилазить з книжок(Я така ж). Весь свій вільний час я проводила в бібліотеці в пошуках книг з цінною інформацією. Це стало моєю ціллю номер один. Але рік за роком я так і не змогла його досягти, я не змогла обігнати його навіть на трішки, скільки б я не старалась. І врешті в 10 класі ми потрапили в одну групу. Він оправдав мої очікування, такий же задрот який навіть спілкуватися не вміє, хоч і має смазливе личко. Я хотіла взятися за розслідування його методів досягнення цілей, але саме в цей час за мною почалося невідоме стеження, що значно небезпечніше за втрату грантів. Інколи потрібно жертвувати грошима та репутацією заради звичайного почуття безпеки. Хоча мені приходила в голову ідея що це він все підстроїв, щоб усунути конкурента, тут це не рідкість. Але так легко він мене не позбудеться.

-Щось на сон зовсім не клоне.

Місячне світло освітлювало сусідні будинки так і не достаючи навіть промінчиком до нас.

-Мама теж забула зашторити вікна в кухні?

Ця темнота, запустілі будинки та почуття небезпеки викликає такі змішані почуття, які мені дуже подобаються. Здається я починаю звикати до стукоту у вікнах від місцевих наркоманів, але бувають моменти коли ці наркомани мають зброю, тоді стає ще веселіше.

-Тук, тук, тук.

І знову це повторюється, навіть обертатись не хочеться, дивитись на цю страшну, набрякшу рожу з обколотими руками. Не хочу дивитися на це. Зроблю вигляд що я манікен.

-Тук, тук, тук.

Досить, мене це бісить. Просто йди далі куди йшов.

-Тук, тук, тук.

Марі, не дивитись туди, просто ігноруй, ігноруй, ігноруй.

-Тук, тук, тук.

Та що ти ніяк не заспокоїшся!

-Тук, тук, тук, хрясь.

Вікно? Вікно тріснуло? Вікно тріснуло?! Ми тільки недавно його поміняли!

-Тук, тук, тук.

Я чую як тріщина по вікні поширюється, він не стукає так щоб воно аж тріснуло, значить в його руках є щось гостре. Моя рука наблизилась до шухлядки за ножем.