Розділ 17. Спецоперація

-Лоренсе, що ти будеш зараз робити?

-Запитаю все як є.

-А як же наш план?

Я застиг.

-Про який ми говорили зранку?

-Так.

За алгоритмом ми мали оглянути будівлі навкруг на наявність камер, але ми не змогли обійти навіть частину через розбійників.

-Давай ще поки не будем випалювати все як є.

Я вже так заплутався, я не знаю що робити. Мені потрібно це все переварити.

-А що тоді ми будемо казати?

-Довір все мені!

-Фріше, я тобі вже довірився сьогодні, більше не хочу.

-Ні, я обіцяю, що все буде добре!

З тяжким подихом я все ж згодився, мені уже не приходили ніякі ідеї в голову.

Сходинка за сходинкою здавалася все важчою, але схоже Фріш був настроєний серйозно. Двері відчинилися.

-Тітко Шуро!

-Фріше, Лоренсе! Як ви? Впорались з завданням?

Що за дивні запитання? Тобі точно той чоловік вже все доповів.

-Так! Отже…

Фріш почав свою доповідь, все було прямо так як він і записував, але далі пішли якісь нісенітниці.

-Під час обіду він рушив у ресторан поряд з тією будівлею і замовив там стейк з курячої грудинки…

Що ти несеш?!

-Так, добре.

О, ні, здається вона все зрозуміла.

-А додому він повертався рівно о 18:00 тією ж дорогою.

-Молодці хлопчики, ви впоралися.

Я нічого не розумію, я точно був з ним на одному і тому ж завданні? Чи вона не спілкувалася з тим чоловіком?

-Так, ми молодці, ви нам же оплатите?

-Звісно, як таким хорошим хлопчикам не заплатити?

Тітка Шура протягнула нам кілька купюр не малої суми. Якщо рахувати за валютою Фріша то цього буде достатньо на 100 сосисок в тісті. В неї є стільки грошей щоб не перевірити дані ще раз і просто повірити нам і заплатити? В мене в грудях почало щемити, почуваюся паршиво, навіщо брехати такій невинній людині?

-Ура! Дякую тітко Шуро!

-Молодці, про наступне завдання я вас повідомлю, можете йти.

Це все? Просто ось так нас відпустила? Голова пуста.

-Фріше, ти знав що вона так легко нас відпустить?

-Ні, я сам в шоці якщо чесно.

По ньому і видно, але факт того що її наша реакція зовсім не насторожила – дивує.

-Я думав у неї будуть там приховані двері в кімнату катувань.

-Фріше, менше читай свої детективи.

-Та ну!

Зовсім це все не зрозуміло, можливо ми собі справді надумуємо, і не має тут нічого страшного.

-Лоренсе, цієї ночі ми проберемось в її кабінет.

-Там є камери, навіть по коридору!

-В мене є план дій!

І ось ми уже стоїмо перед тією будівлею в чорному вбранні і пакетами.

-Із-за темноти нас не буде видно, а пакетами ми закриватимемо кожну камеру по черзі, але діяти потрібно швидко!

-А як ми маємо відкрити двері? А якщо там сигналізація?

-Я вмію виламувати замки шпильками.

-Фріше, ти краще скажи звідки у тебе шпильки.

-Я викрав у Зани, бо у дівчачу кімнату нас не пускають.

-Фріше, у мене до тебе надто багато запитань. Але я задам їх пізніше. Тоді я знешкоджую камери?

-Ні! Спочатку тобі потрібно вдягти рукавиці, можуть залишитися відбитки пальців!

Відбитки, я про це навіть не подумав, схоже щось є дійсно корисне в цих книгах-детективах.

-Лоренсе, нагадай в якій стороні тумбочка з документами.

-Ліворуч.

Так і почалась наша операція по дослідженню кабінету тітки Шури. Знешкодити камери було не важко, здавалося, можливо, вони навіть не працюють. Фріш без проблем розібрався з замком і ми опинилися в кабінеті.

-Фріше, ти йдеш до документів, я – до комп’ютера.

-Так, сер!

 Включайся швидше, туга машина! У нас мало часу!

-Лоренсе, тут багато документів про невідомих людей, навіть про злочинця про якого я читав.

-Фріше, будь тихіше, потім розкажеш.

Ось, переді мною постав великий екран з різними папками, але привернула мою увагу лиш одна з назвою «Ліквідовано». Моя тремтяча рука відкрила файл, де появився величезний список людей а також методи їхньої так званої «ліквідації»: отравлення, застрілили, втопили. Мої руки і ноги стали ватяними, я не міг дальше гортати.

-Лоренсе, що з тобою? Це ж…

Це люди яких вбила тітка Шура? Чому? Для чого? Вона справді мафія?

-Лоренсе, фоткай!

-Точно!

Я витягнув телефон і почав збирати докази. Зараз не час розпускати нюні, це наш шанс врятувати інших людей від тітки Шури.

Почала вити сирена.

-Невже тут є сигналізація?! Чому вона почала працювати так пізно?

-Я зібрав деякі документи в пакет, тікаємо!

Справді відчуваю себе шпигуном, я дізнався те, чого не варто було. Чи вб’є вона нас також коли дізнається що ми зробили? В голові стільки думок.

-Лоренсе, швидше!

В голові тьмяніє. А якщо вона причетна до вбивства моєї матері чи брата? Чому все так?!

Фріш відвів нас у якийсь міський туалет.

-Фу, як тут смердить.

-А куди? В мене більше не було варіантів!

-Просто ти думати не хотів!

Ми сіли розглядати документи які викрали і фото які зробили. Цих доказів повністю достатньо щоб подати заяву в суд.

-Тут немає моєї мами і брата.

-Що?

-Нічого.

Здається на душі стало легше, коли я не знайшов їх у списках, але це не відміняє того що тут величезна кількість невідомих мені людей!

-Фріше, що робити якщо вона нас знайде?

-Потрібно йти на опередження, нападемо завтра же.

-Але як? Ми надто слабкі.

В голові стрільнула ідея.

-Фріше, ти думаєш про те, що і я?

-Так!

Ні світ ні зоря ми вже стояли на місці де зустрілися з розбійниками. Вони там були.

-О, хлопці, ви уже тут, так хотіли навчитися що не змогли спати?

Як я маю підійти і запитатися? Бери ноги в руки і вперед! Не будь такою тряпкою.

-Ні, нам потрібна ваша допомога.

-Допомога? В чому?