Розділ 16. Неочікувана знахідка.

-Лоренсе, ти взагалі спав цієї ночі?

Фріш правий, сну в мене не було зовсім, я надто переживав перед зустріччю з тіткою Шурою.

-Не знаю, дрімав трохи.

-Може після сніданку ляжеш?

-Ні, ми маємо іти на звіт.

-Який ти відповідальний!

Не те щоб відповідальний, мене надто насторожує ця ситуація. Здається щось не так, але не розумію. Якщо б це все рішалося математичною формулою, було б все набагато простіше і логічніше.

-Фріше, про що ти думаєш?

-Про сніданок, у нас, до речі, сьогодні пластівці!

-Ні, Фріше, я не про це.

Між нами застала тиша. Фріше, ти розумієш про що я? Я не розумію як я маю тебе запитати, що я маю сказати?

-Фріше, тобі не здається що щось не так?

-Про що ти?

-Про тітку Шуру.

-Те що вона мафія? Це було очевидно з самого початку.

-Що?!

Здається мене застали в ступор, відколи він це знає і чому не казав мені?

-Я думав ти теж це зрозумів, але схоже ні. Місцезнаходження її кабінету відлюдькувате, гарний ремонт, зовсім не схоже на манікюрний чи перукарський, ти так не думаєш?

-Але вона живе в такій маленькій квартирі і приглядала за нами!

-Тебе ніколи не турбувало що у неї завжди є їжа і непоганої якості? Думаєш чому я так люблю до неї піти поїсти? Таке смачне м’ясо на базарі не купиш!

-Я нічого не розумію…

-Не хочеш зробити дослідження? Але цього разу як справжні шпигуни!

-Прослідкувати за тіткою Шурою і вивідати все?

-Ага, а потім покласти їй ультиматум!

-Щоб вона не змогла нами користуватись?

-Лоренсе, ти читаєш мої думки!

-Я все ще у ступорі, але я вірю тобі.

Ми склали алгоритм дій. Для початку нам потрібно зібрати докази.

-Якщо вона – мафія, там точно є вбивства.

Я здригнувся. Вбивства?

-Що ти так реагуєш? Вперше чуєш?

-Я взагалі не знаю що таке мафія, якщо чесно.

-Що?! То ж в книжках-детективах завжди щось таке є.

-Я не читаю художню літературу.

-А варто! Стільки всього втрачаєш.

Я задумався, я завжди читаю наукові книги та статті, можливо справді варто почитати щось художнє.

-Не вчи вченого, Фріше.

-Ой, тільки не це!

В любому випадку нам потрібно сьогодні туди йти, для початку я б дослідив район в якому знаходиться її кабінет. Фріш зі мною згодився і ми рушили в дорогу.

Це місце таке ж тихе і моторошне як того разу. Навкруг закинуті будівлі в яких давно ніхто не живе, розбиті вікна та обплетені павутинням приміщення.

-Коли останній раз тут була людська присутність? Навіть при такому стані будівель дивно що тут не живуть бомжі.

-А може живуть, звідки ти знаєш?

-Все, Фріше, дивися чи немає на будівлі камер.

-Так ніби тільки ти маєш право будувати теорії!

-Звісно, я ж геній.

-ААА!

Тут є люди?! Когось вбивають!? Звідки ці крики?!

-Лоренсе, біжимо!

-Куди?! Ти зовсім з розуму зійшов?!

-Це наш шанс вислідкувати тітку Шуру, а якщо це її рук діло?

-Де зникає цей твій ентузіазм під час вивчення фізики?

-Не важливо, погнали!

Нас застала картина бійки, навкруг було багато страшних типів. Ніби гладіаторські бої?

-Хто там?

Всі страшні і холодні погляди піднялися у нашу сторону.

-Фріше, якщо нас заріжуть – я тебе вб’ю.

-Вони це зроблять швидше.

-Тікаєм!

Ми двоє не справимось проти такої групи величезних хлопців! Чому цей Фріш такий швидкий? Я за ним не доженусь! Хтось схопив мене за руку.

-Хто ви такі?

Холодний голос пройшовся по моїй спині мурашками.

-Я-я-я?

-Так, ти і твій дружок.

Фріш уже стояв біля мене, ну як стояв, він був в поліцейському захваті в одного з типів.

-Вах, які няшки!

Серед цих величезних гір прояснився невеликий жіночий силует.

-Які милі! Дайте я їх потискаю! А цей взагалі схожий на мого чорного котика, я в захваті!

Короткі великі кучері закривали одне око, короткий рожевий сарафан вдягнений поверх жовто-білого светра давав враження неймовірної ніжності, але бита із заколеними цвяхами та засохлою кров’ю зразу розвіювала це враження. Жорсткі пальці з мозолями зупинились на моїй щоці.

-Можна я його собі заберу, братику?

-Алісо, ти його вперше бачиш.

-І що! Він такий милий! Подивись: чорне пряме волосся та чорні як вугілля очі!

-Те що він схожий на нашого кота не значить що він хороший.

-Це ж очевидно! Відпусти його.

Захват на моїй руці ослаб, здається залишиться синець.

-А я?!

Краще б ти мовчав, Фріше.

-Ахх! Ти теж такий милий!

-Алісо!

-Давайте поспілкуємось! Я Аліса, а ви?

-Я Фріш! Ви дуже мила і гарн..

Йому прилетів підзатильник. Хоч десь навчиться фільтрувати свої вирази.

-Ой дякую! Я знаю. А тебе, сонце?

Ніжна посмішка осліпила наче сонце.

-Говори!

Грубий голос її брата зразу заставив ніби протверезіти.

-Я Лоренс.

-А мого котика звати Мурчик, можна я буду тебе так називати?

Я хотів відмовитись, але погрожуючі погляди заставили мене промовчати.

-Добре…

-Чудово! Мурчик!

Як противно. Як ми взагалі опинились в такій ситуації?

-Що ж, Мурчику та Фріше, що ви тут робите?

Гострий ржавий цвях з бити погрозливо втикався в мою шию.

-Ми просто тут гуляли.

-Так, гуляли, Мурчик каже правду!

Ах ти! Зразу підстосувався під ситуацію!

-Я тебе не питала.

Різкий удар битою в голову Фріша. Що відбувається? В нього тече кров.

-Нічого йому не буде, Мурчику, можеш не переживати, хіба Сифілісом заражу.

-Що?!

-Та я жартую!

Різкий сміх піднявся в небо. Хочу втекти звідси! Як такі люди взагалі можуть існувати?

-Не було більше де гуляти? За дураків нас тримаєте?

Що мені робити? Випалити як є? Сказати правду чи збрехати? Тепла посмішка дівчини різко змінилася холодним, лякливим поглядом. Тепер нагадувало ніби я серед зграї хижаків які хочуть мене пожерти. Думай пуста голова!