Розділ 15. Робота

-Фріше, вставай.

-Ну дай ще 5 хвилин! Ай!

Подушка прилетіла в обличчя Фріша.

-Та за що?!

-За те що багато спиш, ти забув куди ми сьогодні йдемо?

-Точно! З голови вилетіло, добре що у мене є ти.

-Відстань, Фріше.

Не можу сказати що я зовсім не переживав, але тітка Шура не могла зробити нічого поганого, це мене заспокоювало.

Фріш здається тугодумом, але насправді він досить швидко соображає на свій вік, деколи мені навіть здається що він прикидається дурником.

-Як почуваєшся? Напевно з нетерпінням чекаєш своєї першої роботи!

Фріш як завжди на позитиві, але мені і самому цікаво, яку роботу запропонують 12-річним хлопчикам.

Так і почалася наша дорога до того самого місця. Спочатку ми проходили по звичайних, знайомих вулицях які з кожним кроком мінялися на незнайомі будинки та темні провулки.

-Лоренсе, ми точно йдемо туди куди потрібно?

-Я впевнений.

У мене немає проблем з орієнтуванням в місцевості. Здається, це було ще зрозуміло на моменті, коли я без проблем знаходив усі інтернати міста. Але Фріш правий, місце справді насторожує.

-Лоренсе, Фріше, ходіть сюди!

-Тітко Шуре!

Як тільки ми почули знайомий голос, тремтіння в наших серцях припинилось, тепер ми були спокійними.

-Ходіть за мною, я відведу вас у кабінет.

-Вау, так цікаво!

Місце це справді тихе та безлюдне, ні душі, здається це досить секретне місце.

-Проходіть.

Кабінет, на відмінну від зовнішніх вулиць був дуже охайним, гарний ремонт, шкіряні меблі та підібрані темні кольори. Такий ремонт недешевий.

-Як гарно!

Фріш зразу заскочив на м’який диван, так ніби він вдома.

-Давайте перейдемо до теми.

Голос тітки Шури став серйозним та досить холодним.

-Для початку вам потрібно пройти стажування.

-Стажування?

Стажування? Все настільки серйозно?

-Так, ви маєте виконати кілька пробних завдань, щоб подивитись на що ви здатні, готові?

-Так!

-Угу.

-Для початку я дам вам щось простеньке.

Тітка Шура дала нам листок з описом якогось чоловіка, його адреса та місце роботи.

-Тітко Шуро, для чого нам це?

-Ваше завдання – відслідкувати за цим чоловіком і написати інформацію коли він йде на роботу, коли йде на обід і коли вертається додому. Зможете?

-Завдання дуже дивн..

-Так, звісно!

-Молодці, стажування також я оплачу.

Ну тут навіть я замовк, гроші потрібні, завдання дуже дивне, але зовсім не складне.

-Завтра зробите свою роботу і наступного дня приходіть сюди знову.

Її обличчя знову стало м’яким як завжди. Вона так серйозно підходить до роботи? Але для чого їй це все? Доки я тримав ці всі запитання в себе в голові, Фріш вже уявляв як їсть сосиску в тісті(у нього потекла слина).

Весь вечір я тримав у себе в голові багато запитань.

-Потрібно запитати тітку Шуру, для чого їй це все.

-А навіщо? Вона заплатить, нагодує, що ще потрібно?

-Який ти наївний.

Я б теж хотів, щоб все було так просто, але після-завтра я все виясню.

Сонце тільки почало світати, поки ми вже були на місці. Ми заховалися досить скритно, тож нас не було видно за кущами.

Ми бачили як цей чоловік прасував свою сорочку, бо посварився зі своєю жінкою. На стіні було видно сімейне фото з дитиною.

-Записуй: одна дівчинка.

Фріш все швидко записував, схоже його добре навчили грамоті письма, враховуючи що його батьки рано померли.

-На роботу він зазвичай виходить о 9, навіщо йому так рано вставати?

-Можливо він одягається як слимак.

-Фріше.

-Мовчу!

Спостерігати за якимось чоловіком тільки тому що нам дала таке поручення тітка Шура, здавалося це нереальним. Я любив спостерігати за іншими людьми, але щоб настільки – це вперше.

-Фріше, про що ти зараз думаєш?

-Про сосиску в тісті.

-Фріше, я серйозно.

-Ну і я.

Мій погляд сказав все за себе.

-Та ну, я просто голодний, хочу пошвидше виконати це завдання і отримати винагороду!

-Ясно.

Фріш не шукає прихованого сенсу, він просто виконує свою роботу без зайвих запитань, як вірний пес.

-Скільки ми уже тут сидимо?

-2 години 34 хвилини, сер!

-Якщо ти мене ще раз покличеш «сер», я тебе тут і закопаю.

-Так точно, сер Лоренсе! Ай!

Або він дуже любить підзатильники, або я щось не розумію.

-Чекай, я не бачу кухню, нам потрібно переміститись. Фріше, рухайся.

Він снідає підігрітими вафлями, жінка вже пройшла 6 кругів навколо столу.

-Це обов’язково записувати?

-Фріше, не задавай дурних питань.

-Тоді не буду.

-Записуй!

Чоловік встав зі столу і пішов у сторону виходу.

-8:57, яка точна пунктуальність!

О 9:00 відчинилися вхідні двері, що нам робити далі? Слідувати за ним? А якщо він на машині?

-Лоренсе! Він пішов, доганяємо!

Здається він нас не помітив, будемо йти як звичайні перехожі.

-Я впевнений що наші сонячні окуляри і капелюхи роблять нас справжніми шпигунами!

-Тихо будь!

Чоловік повернув у сторону нової будівлі з панорамними вікнами.

-Записуй адресу: вул. Грюнвальдська 336.

Невдовзі чоловік зник за обрієм величезної будівлі.

-Лоренсе, що нам тепер робити?

-Чекати коли він вийде на обід.

-А ти впевнений що він вийде, а не буде їсти там?

-За нашими спостереженнями він не робив собі нічого вдома.

-Може там всередині є буфет?

-Фріше, не руйнуй мої плани!

По факту, Фріш каже правду, можливо він справді не вийде і весь план піде через одне місце.

-Лоренсе, я їсти хочу.

-Мовчи.

-Ми тут уже його 3 години чекаємо!

-Ти тільки про їду і думаєш, у нас робота.

-Лоренсе, він йде!

Чоловік вже вийшов і йшов по сходах до вулиці.