Розділ 7. Нічний жах

Вдома я вирішила пошукати в інтернеті хто батьки Артіса і Лоренса, та і взагалі якусь хоч загальну інформацію про них.

-Артіс Річчі. 16 років. Вчиться в школі Роуран в 10 класі. Батько Вільям Річчі – відомий бізнесмен, власник міжнародної транспортної компанії. Десь я чула це ім’я…

-Марі, ти йдеш їсти?

-Так, йду, мамо!

Так, тепер щодо Лоренса. Ніякої інформації?! Взагалі? Його прізвище тільки в списках школи Роуран, про його батьків – ні слова. Як він потрапив в цю школу, якщо його батьки не підприємці або бізнесмени? Підозрілий тип. Напевно спеціально сховав інформацію про себе.

-Марі, ходи вечеряти!

-Так, йду.

Перевірю кімнату на камери і піду.

-Як пройшов твій день?

Люблю ці вечори. Мама готує смачну вечерю, зазвичай вона робить запечену картоплю з м’ясом або кашу з м’ясною підливою. Разом сидимо за маленьким круглим столом який освітлює жовта лампочка збоку. Візерунки у вигляді квітів на шпалерах я любила розглядати завжди.

-Все пройшло добре, сьогодні здавали нормативи на фізкультурі.

-І як ти здала?

-Чудово, думаю буду мати хорошу оцінку.

Мама не працює, вона отримує пенсію, і хоч цього досить мало для життя, але нам вистачає. По крайній мірі я роблю різні завдання дітям у школі за певні суми, так і маю свій дохід. Кожного разу переживаю залишаючи її вдома одну з її здоров’ям.

-Бачиш яка ти у мене молодчинка.

-Вся в тебе.

Темні будинки що збудували напроти дому закривають світло від сонця і навіть вночі. Зорі більше не видно, як по факту більше нічого іншого.

-Марі, ти ще не йдеш спати?

-Ні, мамо, у мене є ще є трохи невиконаної домашньої роботи.

Замовлення чекати не будуть, а жити на щось потрібно.

-Що тут у нас: математика, хімія, географія. Супер, за годинку розберуся зі всім.

Шлях до другого місця в шкільному рейтингу був нелегкий. Я поставила собі за мету, що буду вчитися щоб отримати гранти за призові місця у різних змаганнях.

-Схоже я трохи засиділась, пройшло цілих 2 години.

Місячне світло ще трохи пробирається крізь зарослі сірих будинків.

-І коли тільки встигли набудувати стільки?

Та навіть так, я все одно люблю це місце. Бо це місце – мій дім.

-Час зашторювати вікна.

Як би мені не хотілося ще подивитись на ці промінчики, але час лягати спати. Цього разу я не мала сил оглядати кімнату і вирішила що огляну вже зранку.

По легеньку мої очі заплющувались і ховали мене у глибокий, теплий сон.

В глибині ночі, тихі кроки йшли до квартирі і зупинились біля кімнати Марі. З легким скрипом вони відкрились.

-Яка ж ти красива коли спиш.

Прядки волосся спадали по її обличчю. Теплі обійми ковдри здається так і не хотіли її відпускати.

-До завтра, Марі.

Тихі кроки повільно віддалялись і невдовзі повністю затихло. Хмари повільно пересувались по нічному небу закриваючи білосніжні зорі. Круглодобові магазини світились вивісками, а нічні бари запрошували нічних гостей. Марі крутилася на ліжку від нічних жахів що регулярно її відвідують.

Стало світати.

-Мамо, ти випадком не заходила до мене вночі?

-Ні, щось сталось?

-Та нічого.

Мені приснився мій переслідувач. Він повільними кроками йшов по нашій квартирі і дійшов до моєї кімнати. А коли став наді мною сказав: «Яка ж ти красива коли спиш».

-Марі, тобі знову сняться нічні жахи?

-Щось типу того.

Хоч мені і важко відрізнити сон від реальності, але звук був такий чіткий і так добре запам’ятався. Схоже моя тривога вже починає вриватись і в мої сни.

Думала я доки не знайшла нові камери у своїй тумбочці. Вони дивились на мене, ніби чекали доки я їх знайду. Він спеціально їх залишив як повідомлення: «Я був тут»?

-У мене була можливість спіймати тебе, яку я успішно прогавила.

Чи відчуваю я розчарування? Так. Чи відчуваю обіду? Ще й як. Але єдине що мене турбує:

-Що тобі потрібно від мене…

-Марі, ти йдеш до школи?

-Так, вже йду вдягатись.

В мене немає уявлення що я маю робити. Відчуваю пустоту всередині, тривогу, що наді мною знущаються.

-Якщо я тобі так потрібна, чому ти мене просто не викрадеш уже?

Ці запитання так і залишаються зі мною, і відповідь на них мені ніхто не дасть. Монолог сам із собою – те до чого я привикла. Хочеш знати правду – знайди її, достань, відкопай.

-Зустрінемось сьогодні, мій нічний жахе.