Розділ 6. Привереда

Схоже я надто довго дивилась.

-Чому ти п’ялишся на мене?

І як така людина могла розкладати камери по моїй кімнаті і в моїх речах? І за що тебе взагалі люблять, характер жахливий, переслідувач на додаток. Я дізнаюся що тобі потрібно від мене і відімщу. А поки зустріну тебе милою посмішкою.

-Нічого, слухай, пішли разом до їдальні, чула там привезли піцу сьогодні.

-Не хочу.

І що я тільки очікувала? Нічого, якщо ти так хочеш мене бачити щодня, ти будеш. Якщо ти так про мене мрієш, я буду. Я дізнаюся про тебе все.

Моя тактика закладається в тому, що якщо мій переслідувач чоловічої статі, мені достатньо закохати його в себе і далі все йде як по маслу, хоч не завжди, але ця техніка найбільш дієва. Отже і цього разу її використаю.

-Справді? А я так хотіла з тобою піти.

-…

Не прикидайся невинним.

-Як ви? Змучились після фізкультури?

-Та звідки ти появляєшся!

Артіс появився просто нізвідки.

-Давайте всі разом підемо в їдальню!

-…

Лоренс нічого йому не відповів? Напевно хоче відмовити…

-Ну якщо не хочеш, Лоренсе, тоді ми з Марі підемо самі.

-Я з вами.

-Що?!

А ось і твоя сутність Лоренс, заревнував? Геніальний хід, Артісе. Наші погляди зустрілись і він мені підморгнув ніби знаючи мої думки. Дякую!

-Лоренсе, що ти будеш брати?

-Нічого.

Знову ця маска крижаної королеви. Нічого, розтоплювали і такі серця. Я купила йому піцу, типу я так мила, турбуюсь за нього.

-Навіщо це мені?

Ще трохи і у мене друге око почне дьоргатись.

-Я це купила саме тобі! Турбуюсь, ти ж нічого не їв сьогодні напевно.

-Я не люблю гриби.

-Що?

-В цій піці є гриби, я їх не люблю.

Повний провал! І як так вийшло! І справді я зовсім не знаю його вподобань.

-Якщо не хочеш – можеш дати мені. Не пропадати ж добру.

Артіс позаду мене вже був готовий як щеня поїдати цей кусочок.

-Ну добре, тримай…

Все склалося зовсім не так як мало. Але якщо так розчаровуватись кожного разу, мені не стане духу. Не перший і не останній раз.

-Тоді, що ти любиш, Лоренсе? Я куплю тобі те, що ти хочеш.

-Нічого.

Та скільки можна ламатись! Їдою тебе не проведеш, але доброта в любому її вигляді підступна.

На занятті, у нас була практична робота.

-Лоренсе, тут відповідь..

-3.45

-…

Ну так, він який обігнав мене в рейтингу, йому ну «дуже потрібна» моя допомога з навчанням.

-Марі, можеш мені допомогти з 3-ім прикладом.

Ось Артіс, як нормальні люди, просить допомоги.

-Так, давай.

І як я раніше не помічала, який цей Лоренс дивний.

На перерві я йому приносила різні смаколики. Але він всім був недовольний:

-Не хочу.

-Не люблю.

-Надто гірчить.

-Надто солодке.

-Я таке не їм.

Він завжди був таким привередою? Це всі ненормальні люди такі?

Після уроків мені прийшла геніальна ідея. Ніж у мене в кишені, «жучок» в рукаві.

-Лоренсе, хочеш я тебе проведу додому?

Таке відчуття ніби мене прострілили холодними, залізними патронами. Що за погляд?

-Ні.

-Чому? Тобі мабуть самотньо завжди йти самому. Ми ж сусіди по парті в кінці-кінців.

-Не лізь до мене.

Крижаний тон заставив здригнутися не тільки мене. Вчителька що проходила повз теж налякалась не на жарт. Так я і стояла в ступорі доки він не зник на горизонті.

-Та що з ним не так…

-Як успіхи?

-Знову ти!

-Ага, я.

Здається я починаю привикати до таких несподіваних проявів Артіса.

-Ти знайшла переслідувача?

-Думаю…

Чуть не проговорилась. З ним теж все не так просто. Може він і душенька, але той погляд у відбитті скла я не забуду.

-Думаю, що ще незнаю.

-…Думаю тобі вийде його знайти, якщо що звертайся!

-Добре.

Ось з ким, а з ним у словах треба бути акуратним. Може він і не мій переслідувач, але з ним точно щось не так. Коли вже вся правда розкриється!