Розділ 1. Школа

Сліпуче сонячне проміння проривалось крізь  білі штори ніби говорячи: «Вставай». Тепла постіль так і не хотіла мене відпускати з своїх теплих обіймів. Та цю приємну літню атмосферу зірвав будильник.

-Та ну, не хочу вставати, ще 5 хвилин.

Тільки-но я закуталась в свою постіль знову як тут мамин голос, що будить краще за любі будильники на світі.

-Марі, уже 7:30, ти на який урок хочеш йти, на 10-ий?

Почувши яка година, я вискочила з ліжка як в останній раз.

-Ну треба ж було, проспати в перший же навчальний день!

В поспіхах шукала що вдягти, для мене завжди важливіше добре і спокійно поїсти ніж гарно підібрати одяг. В любому випадку, вибір у мене не великий: класичний білий светр і чорні штани.

-Сідай, я тобі вже зробила бутерброди.

Мамині сніданки завжди такі прості і смачні, завжди зроблені з душею. Як можна мамину їду їсти у поспіхах?

-Дякую мамо!  Дуже смачно.

Скільки б разів я їй це не повторювала, посмішка на її обличчі з’являлася кожного разу.

-Добре, я вже спішу, гарного дня, мамо!

-І тобі, бережи себе на навчанні.

Сьогодні погода на диво хороша, хоч і передавали дощі. Дорога до школи пролягає через кілька вузьких вулиць по яких зазвичай ніхто не ходить. Звісно, навіщо скорочувати дорогу через темні провулки, якщо можна просто піти центральною дорогою? Якщо б я встала чуть раніше, думаю встигла б на автобус, але точно не цього разу.

-Ого, Марі, це ти раннє кардіо собі організувала?

Ліра та Мілка вже чекали мене біля воріт.

-Так вийшло, я просто проспала.

-Ну, це в твоєму стилі.

Це мої найкращі подруги, я з ними уже давно дружу. Разом ми похихикали і пішли шукати наш клас.

Кожного року групи класів розформовують і утворюють нові.

-Цікаво чи і цього року ми опинились в новому класі.

На загальній дошці списків класів я шукала 10-і класи. Ось різко Мілка почала мене смикати за руку.

-Марі, Марі, ми в одному 10-В класі!

-Вау! Круто, пощастило цього разу, а що на рахунок Ліри?

-Мені не пощастило, я в 10-А класі.

Схоже Ліра дійсно засмутилась, в одному класі побувати ми змогли тільки попереднього року.

-Не засмучуйся, наші класи на одному поверсі, будемо бачитися кожної перерви!

Я не хочу, щоб моя подруга засмучувалася, хоч дійсно вийшло не дуже приємно.

-Ну якщо ви обіцяєте, тоді добре.

Тут я знову почула що Мілка смикає мене за руку.

-Та що таке?

-Марі, дивись! В нашому класі буде той самий Лоренс Ван!

-Той самий, що обігнав мене в рейтингу?

-Так, так!

-Якась ти надто щаслива для такого факту, хоча мені самій цікаво його техніка вивчення матеріалу.

-Марі, ти що не чула? Він же супер-красивий! Його зріст понад 180 сантиметрів, волосся вугільно чорне, а корейські корні зробили з нього справжнього айдола.

-Я думаю, якщо б він був таким популярним я б уже чула щось про нього.

-Та про нього дівчата тільки і говорять, просто ти вічно в своїх книжках і не чуєш.

-Ну і ладно…

Різкий рух позаду мене заставив мене обернутись. Але там нікого не було.

-Що це було…

-Дівчатка привіт! Як пройшло ваше літо?

Почувся голос який заставив мене здригнутись. Це Артіс. Але схоже тільки мені його атмосфера приносить дискомфорт, Мілка уже вся в захваті від його симпатичного обличчя.

-Артіс! Нічого собі ти виріс за літо!

І справді, якщо глянути в 9-ому класі він був мого зросту, а тепер вищий на голову, щей помітно підкачався. Його яскраво голубе волосся відоме на всю школу, а характер – солодка вата.

-А в якому ви класі? Я ось потрапив у 10-В.

-Що?!

Здається Мілка зараз почне підскакувати.

-Та ми цього року зібрали всіх красунчиків в нашому класі!

-Так ми виходить в одному класі?

Ця мила і приємна посмішка, що заставляє всіх дівчат танути як лід.

-Тоді давайте разом йдемо до нашого класу!

Що ж, в такому класі буде важко вчитись, якщо всі їхні фанатки будуть забивати наше приміщення своєю присутністю.

-Марі, все добре? Ти виглядаєш не дуже.

-Ні, все добре…

Не встигла я договорити, він приклав свою руку щоб перевірити мені температуру?

-Я ж сказала, все добре!

-Та що ти, я ж просто переживаю.

Мій тяжкий видих здається було чути на інші поверхи теж, доки Мілка там чуть не скакає від радості і нічого більше навкруг не помічає.

-Доброго ранку, студенти, цього року я буду вашим куратором, і спершу ми почнемо з вашої розсадки.

-Як же я хочу сісти з Артісом!

-Мілка, не ти одна.

Ціла черга з дівчат зібралася щоб попросити куратора посадити їх поряд з зіркою класу.

-Так, дівчата! Тихо, всіх розсадимо по своїх місцях.

Я лиш думала про те, щоб мене посадили біля когось, хто б мені не заважав.

-Отже, я вирішив що посадимо вас по фаміліях!

-Ні! У нас не починається фамілія на букву Р.

-У мене теж!

Буква Р?

-У кого починається фамілія на букву Р?

-У Артіса звісно! Артіс Річчі.

Так нас і розсаджували і черга дійшла до мене.

-Так, Марі Віннер сідає з Лоренсом Ваном.

-Що! Але я хотіла з ним сісти!

-Я теж!

Точно, і як я могла забути що у нас в класі 2 зірки. Як же мені «пощастило».

Після всіх розборок нарешті дівчата заспокоїлись і ми пішли по своїх місцях. Моє місце біля вікна на задніх партах. Лоренс уже сидить за своїм місцем.

-Ем, можна сісти?

-…

Прикольно, мене зустріли ігнором, ну нічого страшного, в любому випадку у тебе вибору немає.

Коли я вже розклала свої підручники, я нарешті подивилась в його сторону. Стоп, він в навушниках!? Тепер зрозуміло чому він  мене проігнорував. Хоча, взагалі не зрозуміло! Мене вроді видно, міг би і підняти очі подивитись на свого сусіда по парті.

Обурення було видно на моєму обличчі, але врешті-решт я зрозуміла що і сама не підняла очей глянути хто із ким сидить.