Глава 35

1. Щасливим можна бути у будь-яку пору року та у будь-якому віці. Щастя – це ефемерне явище, яке з’являється незалежно від календарів та паспортів, а лише - від тебе самого!

        Італійські канікули в компанії коханого чоловіка промайнули, як один день. Батько Вадима – Віктор, тобто Вітторіо, прийняв мене відразу, як свою і почав називати мене «мі філья»[1]. Він, як і Вадим був чорнявим, високим, спортивної тілобудови та з прекрасним почуттям гумору і при цьому виглядав дуже молодо, не дивлячись на те, що йому нещодавно виповнилося шістдесят років. Зрозуміло тепер чого у Вадима така любов до спорту, вона була успадкована від батька. Але не тільки це. Вітторіо, як і його син, теж був дуже ерудованим, така собі «бігаюча енциклопедія», стільки цікавих історичних фактів про Італію та рідну Одесу розповів нам, що я була приємно здивована.

        Він так тепло віднісся до нашого майбутнього союзу, що навіть організував нам із Вадимом незабутній уїк-енд: подарував нам поїздку на яхті від Неаполя до Амальфі.

        Насолоджуючись тим, що з коханим ми були лише удвох, не рахуючи капітана плавзасобу, я скориставшись нагодою, вирішила позасмагати на палубі, одягнувши свій улюблений купальник, ну той, що був схожий на червоний березовий листочок.

– Хо-хо, - голосно розсміявся мій коханий, - ти моя хитра маленька спокусниця, і що ж ти зі мною робиш, а? Тепер мені треба тебе берегти, як фарфорову ляльку, а ти тут зваблюєш мене?

– Вадік, по-перше, це всього лиш клаптик червоної тканини, а по-друге, я ж не хвора, а просто перебуваю у дещо особливому стані…

        Милий не дав мені договорити і накрив мої губи своїми гарячими губами. Перший поцілунок був, ніби коктейль із ніжності, захоплення та бажання.

– Сподіваюся, Діанко, що окрім мене, ніхто не буде милуватися цим спокусливим клаптиком червоної матерії, інакше… Другий поцілунок був сповнений шаленої пристрасті та непереборної сили.

– Звісно, милий, не хвилюйся! Скоро я буду кругла, як колобок! Тому насолоджуйся разом зі мною моїми витонченими формами! – поцілувала я милого у скроню і поклала його руку на свій живіт.

– Для мене ти, кохана, є і будеш прекрасна у будь якому вигляді, головне твоя харизма, енергетика. Гарна лялька в мене вже була, крім прекрасної зовнішності та ідеальних форм більш нічого, пустота, вакуум, і я знаю про що говорю, повір мені… - гладив мій живіт Вадік і ніжно поцілував у маківку.

        Два дні, проведені в Амальфі були схожі на чарівну казку,  це місто, наче прекрасна перлина у витонченому намисті: море, скелі, рясна зелень та приголомшлива атмосфера. Море таке синє та чисте, що хочеться себе вщипнути, не вірячи в його реальне існування, лимонні сади та оливкові гаї, від аромату якого паморочиться голова, гарні білі будиночки, що ніби крадуться по зелених сходинках скель зачаровують своєю багатоманітністю.

        В Амальфі ми купалися у морі, засмагали та гуляли по місту. Виявилося, що у місті теж є багато різноманітних цікавих пам’яток, зокрема такі, як музей паперу, замок Зіро та Смарагдова печера. В музеї паперу ми ознайомилися із старовинною робочою фабрикою, що досі виготовляє унікальний папір, де я з Вадіком, навіть власноруч його змогли зробити, а потім написавши на ньому своє таємне бажання, закупорили у пусту пляшку з-під кьянті (який я майже не пила) та сховали її у Смарагдовій печері.

        Ми гуляли з Вадимом і насолоджувались кожною секундою проведеною разом. Тут під південним італійським сонцем за тисячу кілометрів від рідної України  мені здалося, що ми з коханим зовсім інші люди: щасливі, безтурботні та закохані.

         Повернувшись додому, нас очікували сірі трудові будні. Юрчик, на час нашої відсутності, погодився прихистити до себе Моню, який, як справжній джентльмен встиг завоювати прихильність Океанії, його британської кішки. Тепер, скоріше за все, рудий Юрчик може впевнено очікувати на сіро-руде поповнення маленьких «кашлатиків» з плескатими вушками.

        Готуючись до весілля, Вадим у своєму щільному графіку виділив нам цілих три дні на поїздку на мою малу Батьківщину та знайомство із моїми батьками.

        Усі мої рідні були у надзвичайному захваті від мого нареченого. Мамуля відразу взялася якомога більше начастувати Вадима волинськими делікатесами: тушкованими білими грибами у сметанному соусі, запеченим у домашній печі на дровах молочним крілем, варениками із чорницею і не тільки!!!

– Я думав в Італії люди смачно та багато їдять, бо живуть біля вулкану, тому насолоджуються їжею, як в останній раз, але тут… - зітхнувши, милий погладив свій живіт, - можна стати круглим, не менш, ніж дев’ятимісячна породілля! Все, кохана, з наступного тижня у спортзал, інакше, я ризикую не увійти в жодні двері…

        Так, мій милий має спортивну статуру та стальні м’язи, які стали такими, завдяки щоденним багатогодинним тренуванням. Проте із моєю повною присутністю в особистому житті Вадіка, ці заняття непомітно зникли із його графіка. Ось такі закони природи: щось набуваєш, а щось втрачаєш!

        На Волині ми дуже добре відпочили. Милий разом з моїм братом Васею наловили в озері на спінінг майже ціле відро щук, а потім ми усі, разом із моєю сестричкою Євою пішли у ліс і наварили там у казанку смачнючої ухи. Так що дієта нам із Вадимом тільки сниться!

         Відбувши важкий трудовий тиждень, ввечері в п’ятницю, я зустрілася у кафе із Машер, яка після втечі з вінця, звільнилася з бюро, оскільки Піпка їй життя не давав. Зараз вона перебралася на мою квартиру на Базарній вулиці, оскільки Емма Михайлівна з Костіком були не проти.