Глава 33

1. Кохання – найсильніше з усіх пристрастей, тому що воно одночасно опановує головою, серцем та тілом. 

        Вихідні з Вадимом промайнули, як одна година. Він допоміг перевезти мені усі мої речі до себе на квартиру, і хоч, я трохи вагалася, що можливо це передчасне рішення, проте з Цоєвим була розмова коротка:

 – Діано, ніяких заперечень не приймаю! Поступай, як треба! Я все сказав!

        Це означало, що за мене все наперед вирішено і не має сенсу сперечатись, щось доводити…

        Але я переїхала не одна, а разом із своїм пухнастим рудим другом – Монею, він, як славнозвісний кіт Боб, що вилікував хлопця від наркоманії, так само мене постійно супроводжував та оберігав від усіх життєвих негараздів, тому залишити його одного, я не могла. 

        Спочатку, я думала, що Цоєв не погодиться на появу кота в його квартирі, але він, на щастя, теж дуже любить тварин, просто не заводить їх за браком часу.

        Моня на новому місці ще швидше освоївся, ніж я. Ми придбали йому лоток, ошийник, миски, коротше перевтілили його із дворянина в графа, який тепер спочивав у своєму графстві – спеціально придбаному міні-будиночку із написом «Не твоє собаче діло».

        Весь тиждень ми працювали, як бджоли на липі, інтенсивно запилюючи кожну квіточку, яка являла собою: переклади, заняття в школі, ділові переговори. Ввечері за мою ударну працю мене чекала винагорода від Вадима – похід в італійський ресторан на вулиці Ришельєвській із виглядом на театр опери та балету, де ми ласували неаполітанською піцою, приготовленою в дров’яній печі або тістечком шу з кремом патісері і ягодами разом з рістретто.

        Олександра, колишня дружина Вадима ще продовжувала про себе нагадувати. Петров щодня телефонував Цоєву та щонайменше півгодини обговорював із ним різні юридичні питання, пов’язані із розірванням шлюбу та поділом майна подружжя.

        Вадим кожен раз після розмови із адвокатом ходив роздратований та сумний. Я намагалася його заспокоїти, проте не завжди в мене це виходило. В п’ятницю, викликавши мене до себе в кабінет, Цоєв нагримав на мене, як на шкідливу дитину:

– Діано, ну це можна витримати? – кричав Вадим, стукаючи кулаком по столу. – Як можна бути такою забудькуватою та розсіяною?

– Що сталося? – у скронях в мить застукала кров.

– Ти ж уходила з квартири останньою, я щойно їздив додому за документами, а двері квартири повністю відчинені. Добре, що нічого не пропало! Але ж так не можна, і це вже третій раз за тиждень!

        Від несправедливого обвинувачення в мене аж нижня щелепа впала  на підлогу. Як пошуткувала би зараз із мене Машер: «Закрий рота, а то пломби вилетять», але Цоєву явно було не до жартів, впертий віслюк продовжував упиратися.

        Зрозумівши, що я у нерівному бою, просто прийнялася із уявного татамі. Тепер, що мені робити із житлом? Я прожила рівно шість днів і за цей короткий строк вже отримала по повній програмі! Мене це так обурило, що це перший і останній раз, коли я погодилася на спільне життя із чоловіком. А що? Якщо в нього із квартири вкрадуть мільйон доларів (припустимо на секундочку), то в крадіжці буду винна знову я?

        Я викликала таксі і за півгодини була на квартирі Цоєва. Я зі сльозами на очах збирала речі і розмірковувала, що це просто апокаліпсис якийсь. Чому ж так важко із моїм коханим і чому він не хоче чути моїх аргументів?

Можливо, я б просто проігнорувала цю гнівну тираду Вадима, але ще одна неприємна подія мені також не давала спокою.

        Вчора в обід подзвонив Лисенко і знов запросив мене до себе на ділові переговори. Проте Цоєв наче озвірів:

 – Що цей лисий ідіот собі дозволяє? А? Що це за щоденні переговори? Він спеціально, саме тебе викликає! Я прямо бачу його наглу морду, що облизується, як кіт на сметану. Він точно тобі кажу поклав на тебе око, мені це зовсім не подобається! – репетував мій милий.

        Спочатку мені було приємно, що милий мене ревнує, потім смішно, але коли я намагалася пояснити Вадиму, що в нас суто ділові відносини, він із злісною посмішкою промовив:

– Ділові люди, такі дорогі подарунки підлеглим не роблять!

– Ти про що? – мої брови від подиву злетіли вверх.

– Ти ж сама розказувала мені, як Лисенко тобі купив круті босоніжки за двадцять п’ять тисяч гривень! – очі Вадима сталими червоними від гніву, як в іспанського бика.

        Перший раз в житті, я пожалкувала про те, що абсолютно все розповіла Вадиму. А Машер, яка менша за віком, проте в чоловічій психології розбирається краще за мене, якось за обідом мені сказала: «Не треба чоловікам усе розповідати, бо буде такий момент, коли вони тобі це пригадають і не в кращу сторону». Я тоді лише посміялася з її слів, і з впевненістю сказала, що мій Вадим не такий, він особливий. А виявляється, що ні! Що усі вони однакові – ревниві власники.

        Прийшлося із Цоєвим перевести неприємну розмову про Лисенка у більш вигідну площину. Я запропонувала йому не  псувати один одному настрій, а відправити Юрчика замість мене і сказати Андрію Яковичу, що я звільнилася з бюро, якщо кожен дзвінок Лисенка викликає в нього таку буру реакцію. Задоволена посмішка розтяглася білосніжним слимаком по обличчю Вадима.

     Так! Мені хотілося в усьому поступатися коханому, але іноді мені здавалося, що він своїм надмірним контролем, як гнітом, мене придушує. На скільки довго мене вистачить? Адже я в душі дуже волелюбна і важко переношу будь-які обмеження…