Глава 32

1. Немає голосу правильнішого, аніж голос серця.

Прокинулася я від яскравого сонця, що світило на мене. Сонце на ім’я Вадим. Поки я спала, він милувався мною. Його шоколадні очі дивилася на мене так ніжно і коли я поцілувала його в засмаглу щічку, обличчя осяяла яскрава білосніжна посмішка.

– Ти давно прокинувся? – поцікавилася я.

– Так! Та не міг повірити, що ми вже нарешті разом і самі! Лежав і дивився на тебе, на свій дорогоцінний скарб, - і в знак підтвердження погладив мене по голові.

        Дійсно, після вчорашнього інциденту, що вчора ввечері відбувся – залишив за собою неприємне відчуття, ніби пісок потрапив на зуби.

        Його жінка, Іванченко, тепер вже колишня, як її вчора Цоєв при мені назвав, почала розігрувати дешевий спектакль, оскільки аргументів того, щоб залишитися з Вадимом в неї було. Олександра не знайшовши в крижаних очах чоловіка особливої радості її появи, почала ревіти на весь будинок та просити у Цоєва дозволу залишитися в нього, бо вона його любить до нестями і не уявляє собі, як далі жити без нього.

– Ти навіщо присунулася? – перебив Вадим її жалібну пісню суворим голосом, що білявка відразу здається вкоротила собі ноги, зменшившись у розмірах.

– Е-е… я… - почала вона видавати звуки, схожі на овечі.

– Ти очевидно геть з розуму зійшла, я ж тобі навіть дзвонити мені заборонив. В тебе ж дивлюся вистачило достатньо нахабства прийти сюди, відкривши самостійно двері.

– До речі, це так само моя квартира, як і твоя, бо ти її купив завдяки грошам мого батька, - почала вона знов свою пісню гарну, нову…

– Все досить, я завтра наберу Петрова, нехай вирішує усі юридичні питання разом з тобою без мене, більше не хочу з тобою говорити! – в очах Вадима справжня Антарктида, непробивні крижані брила просто відштовхували своїм пронизливим холодом. 

– Вадіку, хіба ж то не ти втягнув мене в цю халепу? Внаслідок чого померла та модель? – білявка від гніву прийняла своє довге шовкове волосся за плечі.

        Від почутого, в мене із гуркотом в грудях наче зруйнувалася скеля, посипалося каміння, повалив їдкий чорний дим, що паралізувало легені.

– Що ти таке верзеш? – заверещав він на неї, - а ну геть звідси! І ключі мені залиши, щоб я тебе не бачив! Зрозуміла? – він схопив її за руку і посунув до дверей.

        Іванченко висунула ключі із сумки і кинула прямо в обличчя Вадима і зашипіла, як отруйна змія:

– Ти, ще пожалкуєш за те, що так вчинив! Я тобі влаштую «солодке життя», обережно переходь дорогу, бо раптом може тебе машинка збити!

– Міцно не старайся, в мене і так життя – суцільна казка! Чим далі – тим страшніше!

        Як Вадиму вдається одночасно поєднувати в собі лід та полум’я, ніжність та суворість, силу та слабкість…

        Ця неприємна картина і досі перед очима, Вадік знов відчувши мій стан смутку, почав цілувати мою шию.

– Чого ти така зажурена, Діано? – продовжуючи цілувати шию по траєкторії вгору до скроні, поцікавився мій коханий.

– Ой, лоскотно, - посміхнулася я, коли Вадим дістався своїми гарячими губами мого вуха.   

– Обожнюю твій дзвінкий сміх! Хочу, щоб він постійно звучав поряд зі мною!

– І мені, Вадиме, дуже хочеться бути разом з тобою, але постійні перешкоди нам заважають реалізувати нам наше спільне бажання, - із сумом промовила я, - і ці отруйні слова Олександри вже почали діяти на мене…

– Так, це був удар нижче пояса. Краще було б, щоб я тобі про все сам розповів, а не з її брехливих вуст це почути… Але, Діано, ти маєш мені довіряти, я нікого не вбивав, це стерво, все перекрутило! Олександра, хоч і офіційно досі є моєю дружиною, але фактично між нами давно вже нічого немає! Раніше вона була професійною топ моделлю і я спеціально для неї відкрив модельне агентство, де вона реалізовувала усі свої забаганки – набирала молодих дівчат, організовувала їм навчання дефіле, макіяжу, акторського мистецтва, проводила фотозйомки, покази мод… В її насиченому графіку місця мені майже не було, ми проводили спільний час дуже мало, то вона в Парижі, то в Мілані, то деінде. Мене це стало вже трохи дратувати і я запропонував їй взяти партнера, щоб вона змогла більше часу приділяти сім’ї. Спочатку вона категорично відмовлялася, але потім очевидно усвідомила, що це правильне рішення і таки знайшла чоловіка – Козлова Павла, який допомагав їй у всьому. Якось Козлов запропонував їй поширювати серед дівчат пігулки для схуднення, вона ж у свою чергу попросила мене, щоб я організував на митниці прийом товару. На той час я не знав, що товар абсолютно не сертифікований, тому допомагав Саші. Коли дізнався про це, то перестав їй допомагати, Козлов раптом розірвав партнерство і виїхав до Америки. Я наказав Олександрі припинити поширення цих пігулок, але було вже занадто пізно. Одна з моделей, що їх активно вживала – померла. Коли розпочалося слідство і було встановлено, що Іванченко до цього причетна, я відразу знайшов потрібних людей, які сховали Сашу в надійному місці. Оскільки я сам натерпівся з тими безкінечними судовими засіданнями, тривалими допитами, я не хотів, щоб Олександрі довелося пережити увесь цей жах. Згодом знайшлися «доброзичливці», які поділилися зі мною потрібною інформацією. Виявилося, що Саша була не стільки зайнята роботою в агентстві, скільки розвагами з різними чоловіками, до того ж дозволяла собі вживати наркотичні засоби. Що я тоді пережив… Я тоді  був злий, як чорт, хотів відразу приїхати до Саші і з’ясувати усю правду. Потім я приставив до неї свого друга Барбаригу, якого ти знаєш, і виявилося, що і з ним вона теж переспала. Тому про наше з нею спільне майбутнє і не може бути й мови! Завтра ж дам завдання Петрову, нехай займається нею. Знаєш, як у фільмі «Хрещений батько» один законник з портфелем у руках отримає більше, ніж сто невігласів із автоматами.