Глава 30

1. Я вважаю за краще, щоб в моєму житті були люди, готові прийняти мене всю, а не порційно!

 – Вадиме Вікторовичу, я Вам дуже вдячна, що ви мене врятували! – я не втрималася і поцілувала його в щічку, ось така я дівчина-імпульс.

  Дивлюся на Цоєва, на свого спасителя із захопленням, і не можу вимовити ані слова.

– Ну, Діано, розповідай, що в тебе там сталося, - важко зітхнув Вадим, але його погляд був повністю зосереджений на дорозі.

     Він дістав з полички «айкос» і запалив електронну цигарку, значить нервує не менш за мене.

– Чоловіка на ім’я Томас, що Ви щойно бачили, маєте опосередковано знати, оскільки саме із-за нього я потрапила до Вас в бюро перекладів, - голос мій почав тремтіти, слова плутатися, коротше, так не зручно сидіти в салоні машині і доповідати керівнику про свої легковажні вчинки…

– Так, я пам’ятаю, що він був клієнтом Петрова, але як ти до нього потрапила? Я думав він вже давно в Голландії. По-моєму, Олег казав, що його іноземний клієнт вніс заставу, і відповідно того звільнили з-під варти, після чого Томас зник без вісти…

    За вікнами автомобіля миготять яскраві рекламні бігборди, ми проїжджаємо по колу поблизу залізничного вокзалу, скоро буде моя вулиця Базарна…

         Я набираю повні груди повітря, оскільки сором та відчай повністю заволоділи мною, продовжую розказувати для Вадима про те, яким чином я потрапила у пастку.

         Розповіла йому повністю все про Дмитра від самого початку: що він, як співробітник поліції постійно мене переслідував, щоб я допомогла йому викрити Томаса, а потім, після того, як я відмовилася, він сказав, що просто шукав привід, щоб частіше бачитися зі мною. Розповідаючи про Діму, непомітно для себе вже почала ревіти прямо при Вадимові. Цоєв слухав мене уважно і жодного разу мене не перебив! Ну просто ідеальний чоловік! Невже, все ж таки вони ще залишилися в природі? Чи це вимираючий вид і їх слід занести до Червоної книги України, як євразійську рись із карими очима та сильними лапами, проте без китиць на вухах, але такий само милий хижак.

– Після того, як Ви побачивши Діму у моїй квартирі, пішли від мене, я тоді повністю розірвала з Дмитром усі відносини, навіть дружні, - я продовжувала між словами жалібно схлипувати, - він мав прийти у бюро за сумкою із грошима, які йому треба було повернути Томасу за невиконану угоду про незаконний перетин кордону, але так і не прийшов, замість цього Діма назначив зустріч на площі Десятого квітня і очевидно прислав Томаса, а сам, негіднику, десь знов пропав…

         Цоєв дивиться мені прямо в очі і в його погляді я вгадую повну довіру до себе. Автомобіль Цоєва стоїть біля мого будинку, але я не наважуюсь вийти звідси, поки до кінця не розповім йому усю правду…

– Яка ж я дурепа, що сіла до машини Томаса, треба було вже тоді втікати якомога швидше, але я діяла немов під гіпнозом. Він наче примусом засадив до себе в джип і привіз до себе до приватного будинку. Коли я зрозуміла, що вскочила в халепу, відразу набрала Вас, бо більше в мене нікого не має, окрім Вас… до кого б я могла звернутися за допомогою! 

– Яке ж ти ще дурненьке дівчисько, - Цоєв взяв мене за руку і міцно її стиснув, ніби не хотів від себе відпускати. – Тебе ні на хвилину не можна залишати саму, бо ти обов’язково знайдеш пригоди на свої чарівну дупку, - засміявся він.

– Не залишайте, - посміхнулася я крізь сльози.

         Вадим провів мене до квартири. Ми зупинилися в арці біля вхідних дверей і мовчки дивилися один на одного. Той випадок, коли мовчання говорить про почуття більше, ніж будь які слова.

         Цоєв нахилився до мене і ледве торкнувшись губ, поцілував мене. Таке буває? Ніби повітряний невагомий поцілунок? Я категорично не згідна, хочу ще!!!

         Так дивно, від поцілунків та дотиків Томаса мене вивертало від відрази, а тут млію лише від одного його погляду прекрасних шоколадних очей…

          Вадим як фундуковий макаронс з італійською меренгою та ганашем, має таку ж складну та хитромудру структуру, але такий само смачний та неповторний!

         Ох, що я роблю? Невже це я зараз повисла на шиї Вадима, притулившись усім тілом до його грудей і вдихаю його п’янкий аромат, що збиває прямо з ніг?

         Проте Вадим зовсім не проти моєї екзальтації. Він з повною бойовою готовністю бере мене в обійми, при цьому міцно стискає, що не схоже на те, що шеф хоче від мене чемно відсторонитися. Навпаки, він цілує в мою маківку та заривається своїм обличчям у моє волосся.

         Мене накриває хвилею відчуття надійності, що з цим чоловіком можна нікого та нічого не боятися, він захистить мене від усіх негараздів, як надійна фортеця.

         Ох, все б життя так провела у його обіймах, але мабуть йому час вже йти.

 – Може зайдеш? - несміливо запитала я у Вадима, а сама відразу затрусилася від хвилювання, як маленький беззахисний кролик, на якого чатує кіт.

– Діано, що ж ти зі мною робиш? Моя маленька маніпуляторша, - він злегка від мене відсторонюється, переводить погляд на мої губи, в його очах справжня буря, ніби грозове небо нависло над дев’ятим валом.

         Ох, за цей погляд можна вмерти! Стільки пристрасті в ньому!

         Він з новою силою стискає мене в обіймах, я чітко чую, як наше дихання змішується, і ми неуклінно зближуємося, як дві планети у бездонному космосі.