Глава 29

1. Якби не розпочався ваш день: з дощу чи сонця, будьте вдячні! Адже ваш день розпочався!

         Все в світі відбувається циклічно: за весною приходить літо, за ніччю наступає ранок, тобто все обертається навколо сонця, так і в моєму житті чоловіки здійснюють повний круговий оберт навколо моєї осі.

         Я не бачила Томаса вже майже шість місяців, і якщо б мені вдалося більше ніколи в своєму житті його не зустрічати, я б була найщасливіша дівчина в усій сонячній системі.

         Недаремно таки розбилося дзеркало, як знак того, що мені судилося сьогодні зустріти неприємну мені людину. І як після цього не бути забобонним?

     Ми дивилися один на одного і боялися промовити хоч одне слово. На жаль, очі Томаса були сховані під темними окулярами і його думки мені було важче розпізнати. Через декілька секунд Томас не витримав і першим заговорив до мене на англійській мові:

  – Діано, а що ти тут робиш?

       Браво! Актор, що заслуговує на отримання премії «Оскар» за найкращу роль у виконанні найкращого перевертня в світі!

         Де ж цей Дмитро? ЯК ВІН МЕНЕ ВЖЕ ДІСТАВ!

  – Ти від Діми? Ти за грошима сюди прийшов? – відповіла я питанням на питання іноземною мовою.

– Хто такий Діма? – зробив здивований вигляд Томас, розвівши руки в сторони.

     Цікавим обіцяє бути вечір – вечір одних запитань без відповідей, але мені час бігти. Я кинула пакет з грошима під ноги Томасу і хотіла швидко втекти з місця неприємної зустрічі, але міцна рука голландця схопила мене за лікоть і я відчула себе в заручниках.

– Треба поговорити, - чистою російською мовою прошепотів мені над вухом Томас.

– Вибач, іншим разом, я дуже поспішаю, - я робила спробу вирватися, але марно, я як та дурна муха, щ влізла в тенета злісного павука.

  Томас міцніше стиснув мою руку і потягнув мене у напрямку чорного джипу. 

– Будеш кричати про допомогу, тобі ж гірше! Не бійся з тобою нічого поганого не станеться! – попередив мене Томас і посміхнувся.

  Я сіла на заднє сидіння величезного позашляховика і почала труситися від страху, як змерзле кошеня.

  – Поїхали, - сказав Томас лисому водію, схожому на того, що тоді виходив з будинку Дмитра, коли він наказав мені сидіти тихо.

       Ми їхали приблизно півгодини, Томас всю дорогу ніс всяку маячню, типу, що давно мріяв про нашу зустріч і нарешті ми зустрілися. Він гладив мене по голові та шиї, але від його дотиків я аж сіпалася, наче по мені повзала ядовита змія.

  – Ну ось ми вже і на місці, - радісно промовив Томас і знявши окуляри, нахилився до моїх губ.

  Я різко відвернулася, бо на секунду уявила, що на моє обличчя летить скажений джміль, який раптом може мене вжалити.

– Чомусь моя солоденька зовсім не рада мене бачити, - посміхнувся він, - нічого, ми це обов’язково виправимо!

  ХТО це ми? І що він збирається зі мною робити?

          Я подивилася у вікно і побачила, як ми прибули до елітного приватного сектору. Плавно відкрилися автоматичні ворота і позашляховик повільно заїхав на подвір’я. Краєм ока побачила високий триповерховий будинок.

  – Я нікуди не піду, - заявила я для Томаса, - якщо хочеш – можемо  поговорити в машині.

  – Ти серйозно? - посміхнувся він, - ти зараз не в тій ситуації, аби керувати тут.

  – Що тобі від мене треба? – втомлено спитала я.

  – Гарно провести з тобою час, - погляд Томаса відразу затуманився.

         Обурено про себе пирхнувши, вилізла із машини і охнула від побаченого.

         Переді мною стояв величезний будинок, прямо справжній палац, який виконаний з бездоганним архітектурним смаком та  з гарним ландшафтним дизайном. Цікаво, чий він? Депутата облради? Навряд чи, Томас купив собі таку махіну.

         Ми пройшли в середину будинку, яка вражала розкішшю, не менш, ніж ззовні, шкіряні м’які меблі, інтер’єр, все було вишукане та  дороге.

         Томас зі старту почав мені «заливати» про те, як він дуже зрадів нашій випадковій зустрічі, наче саме доля послала йому мене. Він дістав із барної шафки пляшку дорогого шампанського. Пробка від теплої рідини гучно вибухнула і тепла рідина полилася із горлечка. Він вправно розлив ігристий напій у келихи, які вже заздалегідь стояли на столі. Відразу видно, що випадкова зустріч.

         Він протягнув мені келих.

    Я дивилися прямо в очі Томаса і не могла повірити в те, що колись я була шалено закохана в цього чоловіка, а тепер крім ненависті до нього та роздратування нічого більш не відчуваю, а все завдяки моєму Цоєву, тепер вже, на жаль, не моєму…

- За нашу теплу зустріч та приємний вечір! – посміхнувся він.

    – Я не буду пити, - промовила я і поставила повний келих на стіл.

     – Чому?

      –    Я вагітна.

        А як ще пояснити чоловіку, що між нами вже більше нічого не може бути! Мені таки вдалося здивувати Томаса, який явно не очікував такого повороту подій. В його гарних очах промайнуло здивування, а потім обличчя раптом закам’яніло, він стиснувши щелепи та здвинувши брови до перенісся, грізно спитав: