Глава 28

1.Тільки мрія допомагає нам примиритися із дійсністю.

    Ввечері я вирішила себе не жаліти ані на крапельку рідини з очей, оскільки це ще більш пригнічує та дестабілізує загальний стан, а душа таки потребує глобального потепління організму! Тому я купила пляшечку Сапераві та улюблений сир брі і зручно влаштувавшись на ліжку із ноутбуком, почала активно набирати резюме та здійснювати пошук нової роботи.

    Моня разом зі мною своєю рудою лапкою друкував у ворді мої досягнення у професійній діяльності «цукапрооооооолдж», тершись о мою праву долонь.

   Звісно амбіцій було багато, а ось цікавих пропозицій та вакансій якось не дуже. Основний потік затребуваних працівників стосувався роботи у шлюбному агентстві, яка полягала у здійсненні постійної переписки з іноземцями, коротше бути свахою…

   Зігріта ніжним теплом випитого вина та розслаблена вібраційним муркотінням Моні, я непомітно для себе провалилася в сон.

      Наступний день не задався із самого ранку. Вранці після того, як я помилася в душі, від намиленої піни ванна стала занадто слизькою, як крига.  Коли я потягнулася за рушником, то раптом послизнулася і щоб втримати рівновагу схопилася за навісну полицю, дзеркало, що було на ній із дзенькотом впало вниз та розбилося вщент.

        Я вирішила одразу зібрати усі уламки, оскільки я все ж таки дівчина з Волині, а в нас там народ дуже забобонний. Якщо дзеркало розбилося – чекай невдач протягом тривалого часу, так як дзеркало, ніби накопичує енергетику, як позитивну, так і негативну. Тому, якщо тебе спіткала така невдача, то це хтось наврочив або занадто багато негативу назбиралося. Не хочеться особливо в це вірити, але як в єврейському анекдоті «а осад таки залишився».

      Взагалі-то в житті багато чого трапляється, і якщо налаштовуватися на такий песимістичний лад, то щось жахливе обов’язково трапиться! Що посієш, то й пожнеш! А ще пам’ятаю, як колись дуже захоплювалася книгами по психології, і в одній із них, мені дуже сподобалось, як автор досліджував силу думки, що саме вона формує наша майбутнє! Отже, налаштовуємо себе тільки на позитив!

     В бюро я прибула у доброму гуморі, оскільки в дорозі голосно слухала у навушниках улюблену музику і навіть стояче місце у маршрутці та обійми грудастих напарфумованих тіточок сприймалися мною, як належне.

      Побачивши хмурого шефа, наче замороженого хека, який сухо привітався зі мною, я відразу відчула, що він став мені ще більш далеким родичем, ніж рідний брат мого батька, що живе у Польщі, з яким я майже уникаю активного спілкування та зберігаю витриманий нейтралітет. Аби не дозволити депресивним думкам заволодіти моїм головним мозком, я дозволила роботі захопити мене повністю: перекладала сертифікати та супровідні документи, відповідала на дзвінки та приймала клієнтів, оскільки Юрчика та Ромчика на місці не було.

        Перекладаючи документи, я ввімкнула у ютубі запальну іспанську музику, від її шаленої ритміки мої ноги самостійно пританцьовували під столом. Раптом прийшла в голову ідеальна ідея і я вирішила записатися на пробний урок з латино-американських танців. А чому ні? Адже танець – це теж свого роду зворушлива, неповторна та особиста історія життя танцюриста, яка передається за допомогою рухів. То чому ж не створити ще одну нову історію завдяки соло-латині? Яка поєднує в собі різні елементи: і запальної сальси, і веселої бачати, і енергійного джайву та інших прекрасних танців світу.

    Проте, моя «кохана» заморожена рибка, тобто Вадим, очевидно вважав, що немає чого мені «шастать» по вечорам по місту, і наостанок вирішив відігратися на мені по повній програмі: надавав стільки завдань, ніби на мене обвалилася піврічна норма опадів у вигляді паперових заметів.

    Окрім перекладів, ще треба було під кінець робочого дня з’їздити  до нотаріуса з клієнтом та заодно на «Новій пошті» забрати документи.

        Все б чудово, але власним ходом виходить все на багато довше, і тому забравши пакет документів із служби доставки, я вийшла із маршрутки і потрапила під рясний дощ! Моя біла сукня із льону вмить стала вологою і коли я дісталася офісу мені здавалося, що я абсолютно гола, оскільки тканина дивним чином стала ніби прозорою та міцно прилипла до грудей.

    Була вже восьма година вечора і я дуже сподівалася, що шефа на місці не буде. Відкривши двері офісу, я обличчям до обличчя зіштовхнулася із Цоєвим. Із-за свого неохайного вигляду, спричиненого зливою та відчуваючи себе мокрою куркою, я почала активно пересувати папку вверх-вниз, аби прикрити, ніби «оголене» тіло.

        Погляд Вадима обпалював мене зсередини, він жадібно поїдав мене очима та хрипко спитав:

– Чому так довго?

– Я… потрапила під дощ, - промовила я, стукаючи зубами і відчула, як моє тіло щосили трусить чи то від холоду, чи то від страху…  

– Зараз зроблю тобі кави!

        Я пройшла до свого кабінету і сіла на стільчик, хотілося відразу втекти від цього чоловіка, якомога далі, але я сиділа на місці і не могла поворухнутись.

 – Знімай сукню! – донісся до мене голос Вадима і аромат духмяної кави, ніжно залоскотав мені носа.

2.Кожен з нас заслуговує на другий шанс, особливо якщо є хтось, хто готовий його надати, незважаючи на тягар минулого, який ти несеш… але третього не варто!