Глава 26

1. Ніколи не ігноруй людину, яка турбується про тебе. Тому що в один прекрасний день, ти можеш прокинутися і зрозуміти, що втратив місяць, рахуючи зірки.

– Ні, Діма, все занадто пізно, - я важко зітхнула і намагалася закрити вхідні двері, не даючи зайти йому в середину.

– Пізно буде, коли мене вб’ють, а ти так ніколи і не дізнаєшся правди! – не здавав своїх позицій Дімон.

– Діма, ти, як те морське сонце, спочатку ніжно вітерцем приласкаєш, щоб не відчувати небезпечних палючих променів, а потім усе тіло болить від опіків, і серце також! – я раптом відчула, як переді мною, наче відбувається зсув будинку: беззвучно тріскаються дах та стіни, кришиться перекриття, поступово падаючи у темряву, залишивши після себе фатинову завісу із сіро-білого пилу.

– Так, я… Діано, я не можу без тебе! Ти потрібна мені! Будь ласка, дай мені останній шанс! – очі Діми були такі нещасні, що я все ж таки йому уступила і дозволила зайти в квартиру.

         Господи, я зовсім не розбираюся в чоловіках! Як мені правильно вчинити? Варто їм почати давити на жалість, як я відразу їх готова прихистити та надати їм усе необхідне, аби вони не страждали. Але ж так не можна, це ж не якесь бездомне цуценя!

         Ми сиділи на кухні, пили міцну гірку каву і я слухала таку ж нелегку правду.

         Виявилося, що Діма – ще той азартний гравець. Спочатку він примудрився, граючи в «триньку» програти чималу суму грошей, а потім, щоб їх віддати – вирішив взяти «хабар» у розмірі сорок тисяч доларів. А що? В нас, не в Китаї, де за двадцять п’ять років за корупцію розстріляли близько ста двадцяти тисяч чоловік і ще сто двадцять тисяч отримали строк до десяти-двадцяти років ув’язнення. В нашому демократичному суспільстві смертної кари не має, та й таких, щоб засудили на строк понад десять років за «хабар» теж немає. То чому ж не ризикнути? В Китаї краще сто раз подумати, чи йти на такий ризик, адже методи допитів в них просто вражають: їм виламують кості на ногах, постійно занурюють головою у воду, не дають спати і саме жахливе – заставляють їсти екскременти.

– Але ж хто знав, що мене підставить цей адвокат, Петров, щоб йому пусто було! Ми ж так чудово з ним співпрацювали, але щось пішло не так… мабуть вирішив помститися мені за Томаса…

         Згадка про Томаса викликала в мене резонанс, в грудях наче торкнулися невидимої гітарної струни, створивши вібрацію, а вірніше стоячу хвилю, але це не був основний тон, який визначає тональність ноти, а скоріше глухий та нетривалий звук…

         О, ні! Невже і цей чоловік – «Летючий голландець», немов корабель-привид борознив моє море, так і не примкнувши до берега? В голові на мить сплив світлий ореол в образі Томаса, неначе у персональному комп’ютері запрацював «відкат системи» – повернення до системних файлів та встановлених програм.

         Цікаво, а яка кількість сексуальних партнерів вважається допустимою? Ну такою, щоб тебе не вважали розпусницею? З чоловіками, і так все зрозуміло: чим більше – тим краще, начебто, як у книги на Букнеті, чим більше зірочок, тим вищий рейтинг. А в дівчат все з точністю до навпаки. Зразу чомусь пригадався епізод із серіалу «Секс у великому місті», коли стримана, розсудлива та незалежна Міранда Хобс, яка видала геніальну фразу про те, щоб знайти ідеального чоловіка необхідно самій його народити, склала список із своїх колишніх чоловіків і їх кількість нараховувала близька десяти, про Саманту Фокс я взагалі мовчу. Правда, там героїні серіалу – жінки у віці. Але менш з тим. Звісно, я не претендую на звання святої діви Марії, але треба зупинитись, як в тій пісні: «Остановитесь, Вите надо выйти!»

         Ох, як же ж мені важко співіснувати зі своїм мозком, як добре істинним білявкам, завдяки яким народжуються живі анекдоти, але мені все ж він необхідний для роботи, без нього я не зможу перекласти і звичайну довідку. Де ж все таки в нашому організмі знаходиться така чарівна кнопочка із написом «пауза», щоб тимчасово зупинити шалений потік думок?

         Мабуть на таке здатні тільки деякі наші депутати, які приймають закон про державний бюджет, або індійські монахи, що днями медитують, але для мене, це щось із світу фентезі.

 – Ось так і наклалося одне на інше, хто ж знав, що так вийде, - донісся, наче крізь вату голос Дмитра.

– Добре, а що то за купа паспортів та спортивна сумка із грошима? – поцікавилася я.

– А це ще один варіант, виплутатися із тої багнюки, куди я вліз… - якось абстрактно відповів Діма.– Блін, Діано, я на допиті так не відповідав детально, як тобі! Може досить вже, навіщо воно тобі? – з надією в голосі спитав він.

– Ні, Діма, або все, або двері відчинені, я тебе не тримаю! – я намагалася бути твердою, хоча розуміла, що Дмитро зможе у будь-який момент знов психанути і піти, але все одно мені втрачати більше нічого, його дівчиною я вже ніколи не буду.  

– Р-р-р, - заричав він, як лев, - добре, але ти мене потім зненавидиш…

2. У деяких людей, є до нас ключі. Вони вміють відкривати кімнати в нашій  душі, в які ми самі ніколи не заглядаємо.

Вже було біля одинадцятої години ночі, але я хотіла знати все, раз Дмитро в усе це примудрився влізти та й потягнути за собою ще й мене.

– О, - стогнав він, - мені тепер ніколи не виправдатися перед тобою, тільки від цієї однієї думки я потопаю у безодні відчаю…