Глава 24

1. Сьогоднішні думки роблять завтрашню мрію.

Народна мудрість не те, що говорить, а голосно кричить: дівчина перед чоловіком обов’язково повинна «поламатися» для вигляду, не можна отак відразу падати під ноги, як легка здобич. По-перше, у чоловіків блискавично згоряє мисливський запал, тому що занадто швидко і просто дістався трофей, а по-друге: чим більше чоловіки потратять своїх дорогоцінних нервових клітин на свою кохану дівчину, тим більш цінною вона для них буде.

Та чи потрібен мені чоловік із хронічним неврозом? Та ще коли в тобі горить нестримне бажання обійняти Його за шию, поцілувати в маківку, зануритися носом в його густе волосся, яке божественно пахне… Але я продовжувала боротися з останніх сил, як прив’язане на поводок біля супермаркету цуценятко в очікуванні свого господаря, зараз заскиглю у-у-у…

– Та-дамммм… - смішно проспівав Вадим Вікторович і витяг мені із своєї сумки невеличку червону коробочку з «Тревелерс» із написом «Час пити чай».

       І це все? Серйозно? Заради солодощів із ресторану необхідно тримати таку інтригу з подарунком?

– Я так розумію іменинний торт ти так і не встигла придбати, тому я «підметушився».

– Мені сподобалося, як в Одесі все що «кошерно», поганим бути не може! Тому щиро дякую Вадиме Вікторовичу, за кошерне свято, це найкраще День народження в моєму житті! – я нахилилися, і не втримавшись від емоцій, що лилися із мене, наче з пляшки збовтане шампанське і чмокнула шефа в «їжачу» щічку.

         Мій повітряний поцілунок подіяв на Цоєва, як команда на клавіатурі, одним натисканням клавіш Ctrl + Alt+ Delete, він тихо вийшов із системи «здорового глузду».

         Він кинувся на мене, як хижий звір, жадібно стиснув мене в обіймах та пристрасно вп’явся своїми губами в пересохлий від спраги та алкоголю рот.    

– Діано, яка ж ти… - хрипко простогнав він, на секунду відсторонився, милуючись моїм обличчям і знов почав цілувати.

– Діано, я скоро зійду від тебе з розуму… чи вже мабуть зійшов, - прошепотів він і продовжував мене жадібно цілувати, наче боксер після важкого бою хлистати воду. – Ти неперевершена, така солодка та дивна, що ж ти робиш зі мною… Я зрозумів це із першого дня нашого знайомства, але не хотів в цьому собі зізнаватися, наче невидимий стартер миттєво запустив в моєму тілі невідворотній процес, я почав потрохи іскрити та горіти, як оголений дріт. Я все сподівався, що ти не витримаєш такого шаленого ритму та великого навантаження і відразу втечеш додому, і тоді я спокійно забуду про тебе, але ти виявилася міцним горішком, - посміхнувся Вадим.

 – Ні, Вадиме Вікторовичу, міцний горішок – це жити в нашій країні на тисячу гривень, а за комуналку віддавати чотири, - посміхнулася я, а самій так було приємно слухати компліменти від людини, яку я щиро поважаю та захоплююсь ним, як достойним керівником.

– Яка ж ти в мене розумничка, а давай вже на «ти», добре? Я тебе більше нікому не віддам!

         Від почутого зізнання на мене наче посипався рясний дощ із пелюсток троянд та сонячних відблисків на поверхні моря. Я також хотіла би бути поруч з Вадимом і ні з ким його не ділити, хоча може він мав на увазі не віддавати мене, як цінного працівника, ці чоловіки такі «заГАДкові» і разом з тим такі надзвичайні, що без них не було б сенсу існування на землі.

– Діано, поїхали? – спитавши, Вадим нерішуче подивився мені в очі.

         До біса, ту народну мудрість! Я активно закивала головою в знак підтвердження. Господи, що я роблю? Я навіть не поцікавилася, куди ми поїдемо? Ех, була не була! Тільки би скоріше лишитися з ним наодинці і хай це буде моя чергова помилка, проте зараз я не здатна абстрактно мислити і прорахувати, як у шахах усі свої подальші кроки. Знаю, лише одне: що я завжди мріяла про Вадима кожну хвилину, і навіть тоді, коли була трохи перелякана його незрозумілим минулим, і коли я була страшенно зла на нього, оскільки він мене хвору викликав на роботу, і …

         Ось вона: моя заповітна мрія збулася!

         Машина летіла по нічним дорогам Одеси, як космічна ракета. За вікном миготіли яскраві вивіски та вітрини дорогих магазинів, в моїй же голові з такою ж швидкістю проносилися різні думки… Чи правильно я вчиняю, чи не занадто швидко я відштовхнула Дмитра? Все ж таки він мені теж став майже близькою людиною, але порівнюючи почуття до нього та Вадима, то вони зовсім різні…

         Я дивилася на профіль Вадима і не могла повірити в те, що шеф таки здався, тепер можу сьомого серпня святкувати два свята, ще й день «взяття своєї Бастилії».

         Ми приїхали на квартиру Вадима, де я вже мала щастя побувати один раз, але мабуть тоді, ще «моя фортеця» тримала міцну оборону. І лише після тривалого часу активного натиску, все ж таки здала свої позиції…

         Хвилинне замішання, схвильовані зітхання та несміливі пристрасні погляди один на одного. Першим поцілунок, наче обпалив вогняним полум’ям та відразу по тілі пронісся шалений тайфун збудження.

– Треба піти в душ, а то я після безкінечних гонок по Одесі, пахну, як рибний  ряд в спеку на Привозі, але так не хочеться від тебе відриватися, моя ти солоденька дівчинко! – Вадим швидко скинув верхній одяг і лишився в одних білих трусах, в яких яскраво виділялося чоловіче достоїнство, як буремний корабель у морі.