Глава 18

1. Ти втрачаєш тільки те, за що сильно тримаєшся.

         Фірас виявився непередбачуваним, як заправна станція «Socar». Слова Дмитра подіяли на нього, як недбало викинутий недопалок цигарки у небезпечну зону, в якій знаходиться автомат з бензином. Він блискавкою вискочив із-за стола та почав розмахувати руками. Діма вправно ухилявся від ударів і перекрикуючи музику, намагався переконати мене в тому, щоб я негайно втікала звідси. Чорний, немов тарган, іноземець, раптом показав усю свою особливу зухвалість, доставши ножа. Він міцно схопив мене за руку та почав викрикувати погрози нанесення мені ножових поранень у разі втручання Дмитра.

         Оце так сходила до клубу. Та тут клієнти по гірше пацієнтів психлікарні на вулиці Воробйова – суцільний  неадекват! Суміш алкогольних коктейлів в моєму шлунку помножений на жах, що застиг у мене в крові зіграли в організмі справжній панк-рок. Я повернулася обличчям до Фіраса та зобразила йому увесь «ритмічний малюнок», що йшов прямо з мого горла.

   Фірас гидливо поморщився та подивившись на свою білосніжну футболку, яка набула нових «яскравих» та «ароматних» відтінків, випустив ножа з рук на землю і кинувся, мов скажена собака, на Діму. Він бив його з усією люттю, зціпивши зуби, як бульдог. Цього разу моєму спасителю не пощастило і він таки пропустив один удар, нанесений чорною волохатою рукою.

         Події розвивалися із космічною швидкістю, що я навіть не встигла повною мірою усвідомити, що відбулося в дійсності. Побачивши, що в Дмитра над лівою бровою струїться кров, мені миттєво стало його шкода і забувши усі образи, підбігла до свого коханого. Діма витягши пістолет, вистрілив у повітря вгору і схопивши мене під лікоть, потягнув в сторону виходу.

         Все здавалося мені, наче безкінечний жахливий сон. Ми сіли на  Діминого хромованого друга і понеслися по нічним вулицям Одеси. Я закрила очі і притулилася правою щокою до спини Дмитра. Його тепло розпаленого тіла зігрівало і розбурхувало мене водночас, хотілося летіти так з ним, не відпускаючи його ніколи з обіймів.

         Крізь п’яний мозок, я усвідомила, що ми дісталися квартири Дмитра, що знаходилася на Слободці. Що це в біса відбувається? Звідки в нього такі гроші на мотоцикл і на оренду житла в Одесі? Де він ховає свою дружину та дитину? Хоча в декларації про майновий стан слідчого міського відділу національної поліції Александрова Дмитра Анатолійовича на сайті НАЗК[1] про сімейний стан нічого не вказано, що дуже дивно.

         Думки в голові, наче мурахи копошилися в мурашнику і не давали сформувати логічну картину того, що відбувається.

– Діма, ти нічого не хочеш мені пояснити? Ти уявив себе Коперфільдом? Хочеш зникаєш, хочеш з’являєшся? А я повинна сидіти і радісно плескати в долоні?

         Слова людини, вони, як ключі, правильно їх підібравши, можна відкрити будь-яку душу і закрити будь-який рот. Діма ж вирішив застосувати замість холодного обладунку правди, вогнепальну зброю поцілунків.

– Ти моя… - шепотів він, покриваючи моє обличчя гарячими дотиками шорстких губ.

– Діма, я тебе ненавиджу! Пусти мене, - почала я вириватися з його обіймів. – Навіщо ти так зі мною вчинив? – і тут я відчула, як з моїх очей полилися сльози, які стікаючи по щоках, обпікали шкіру.

– Пробач мене, Діано, я дуже винен перед тобою! – він міцно тримав мене за плечі, не даючи мені вирватися із полону і цілував мої заплакані очі.

– Діма, ти зробив мені дуже боляче і я не знаю, чи зможу тебе пробачити!

– Я зараз тобі все поясню, просто я дуже хотів бути з тобою і тому пропав, щоб все добре обміркувати. Ти тільки не дивуйся та не ображайся! Я наче в пустелі блукаю, а ти – мій оазис. Дай мені напитися водички – тобою! - почав виправдовуватися Дмитро та продовжував мене цілувати.

– Я мабуть дуже п’яна, бо я абсолютно нічого не розумію!

– Діано, пообіцяй мені одну річ, - мовив Діма, - що ти завжди будеш разом зі мною, бо я без тебе помру! Я не можу дихати без тебе…

– Чомусь цілий тиждень, ти дуже спокійно жив та дихав без мене, тому не треба зараз розігрувати переді мною драму, з тебе дуже поганий актор, до рівня Дмитра Саранскова тобі ще далеко – вчитись і вчитись, хоча  роль дільничного в серіалі «ДВРЗ» можливо зіграв би на відмінно, - я плела казна-що, бо боялася спитати про головне – про дружину та дитину.

– Ти маєш повне право на мене ображатися, бо я чесно, не знав тоді, що мені робити, все так сталося зненацька, боюся, що наша нічна пригода, так просто для мене не скінчиться, бо я маю перебувати цілодобово вдома.

– Як вдома? А як же ж робота? – я миттю протверезіла.

– Мене відсторонили від роботи, бо мене «взяли» на хабарі… - дуже тихо промовив Александров.

         Діма стояв переді мною такий розгублений, майже нещасний. Так і хотілося взяти в долоні його схудле за цей жахливий шалений тиждень обличчя і цілувати, цілувати… Проте разом із почуттям жалості до милого в мені боролося бажання заліпити йому такий аперкот, вдвічі сильніший, ніж йому наніс Фірас, або навіть такий, як у Кличка…

         Ось такі ми жінки, нас чоловіки вбивають без ножа, а ми прощаємо їх, при цьому ще й шкодуємо, даючи шанс на виправлення.

– Ну з хабарем зрозуміло, але чому ти мені не сказав про це, а тупо зник, як останній мерзотник? – я досі не могла прийти до тями. – Може тому, що в тебе є жінка та дитина? – я глибоко вдихнула повітря і повільно видихнула, боячись почути відповідь.