Глава 17

1.Іноді потрібно просто почекати, для деяких подій ще не настав час.

         Я сиділа тихо під деревом, прикривши очі і боялася поворухнутися, раптом мене побачить Цоєв і розізлившись, що я за ним спостерігаю, прибере мене, як небажаного свідка. Ранкова пробіжка потрохи давала про себе знати, ноги нестримно почали боліти, хотілося просто витягнути їх, але страх перед босом був більшим за біль у м’язах.

         Ідеальне тіло шефа пірнуло у чорну воду, і я сміливо розплющила очі. Шеф швидко брасом проплив вперед-назад і виліз на берег. Я знов прикрила очі і крізь щілинки повік милувалася мужнім торсом Цоєва. О, Боже, який же він гарний, прямо римський гладіатор, просто серце зупиняється! Кожен його рух та погляд викликають в мене хвилю приємних відчуттів. Мені так подобається, як він говорить з клієнтами по телефону, як хмурить брови, як елегантно одягається і цей запах, насичений афродізіаками чи феромонами спокуси просто зводить з розуму. А яким медовим був поцілунок із ним, який, на жаль, мені лише приснився. Стоп! Цей чоловік явно створений не для мене, оскільки ми стоїмо по різні сторони барикад. …

         Цоєв нарешті одягнув «боксери», закривши «грішну» частину і дістав телефон з брюк.

– Ти ще не спиш? – звернувся шеф по телефону до невидимого співрозмовника. – Я забув тобі ще дещо сказати, не хочу по телефону, так-так підійди до будинку Нори.

         Комарі наче озвіріли, гризли мене, як бобри. Негайно треба йти в будинок, як тільки шеф відійде подалі, інакше завтра буду така ж гарна, як хвора на краснуху.

         Тільки-но Цоєв попрямував до будинку, як я, кривлячись від болю в стегнах та сідницях, ледве встала на ноги. Я вже готова була стартувати, як до мене донісся крик шефа.

– < …> –  вилаявся шеф.

– Вадік, що сталося? – винирнув з очеретів циган.

– < …> їжак, виліз, як партизан із кущів, і я його випадково зафутболив.

– Жесткач, а що ти хотів? До речі, твоя Сашка мені вже всі мізки виїла, що хоче повернутися назад в Одесу, - промовив Валерій.

– Навіщо? Щоб її посадили у в’язницю? Ні, мені й так ледве вдалося провернути цю справу, ні і ще раз ні, так прямо їй і скажи, якщо хоче спати на нарах і їсти баланду, то хай повертається, але цього разу я їй вже допомагати не буду, мені і без неї своїх проблем вистачає, - люто промовив Цоєв.

         Я полегшено зітхнула, все ж таки він не вбивав свою дружину. Хоча може це якась інша Саша? Мені б дуже хотілося думати, що мова йшла саме про Іванченко.

 – Слухай і чому їй там не сидиться? По-моєму, я забезпечив її усім, чим тільки зміг, ці жінки самі не знають чого хочуть.

– Ти правий, братуха, просто Олександра весь час ниє, як мале дитя, що ти лише завдяки її батьку так розкрутився, що заволодів усіма її грошима і при цьому взяв її кинув, прикриваючись тим, що їй загрожує кримінальна відповідальність, може ти сам з нею поговориш?

– Валєра, мені здавалося, що ти цілком розумний чоловік, але те, що ти зараз кажеш, це повна маячня, які в нас з нею можуть бути розмови? Раптом мене хтось прослуховує? Що тоді буде?

– Вже минув час, я думаю, вже все владналося, кому вона врешті-решт треба?

– Як знати, як знати… Ти ж знаєш, що я власними силами заробив свої статки, возив весь час побутову техніку колишнього вживання і торгував нею по всій Одесі, навіть із-за цього прийшлося змінити прізвище, бо вже митники не хотіли пропускати мене, і в цієї кози вистачає нахабства таке казати. Так, її батько дав нам кредит на розкрутку, але я вже в десятеро раз більше йому повернув, але ж невдячна зараза! Скільки грошей я вклав тільки в одне її модельне агентство, в рекламу, щоб його розпіарити і лише заради того, щоб потішити її самолюбство, а вона тим часом спала то з одним, то з іншим…

– Значить, це все таки помста, - мовив циган.

– Ні, Валєра, я вже давно її простив і зараз мені її чисто по-людськи шкода, що її можуть посадити за грати, ти навіть собі не можеш уявити, що там з нею зроблять в жіночій колонії. Я навіть говорити про це не хочу!

– Добре, я зрозумів тебе Вадік. Ти мені одне скажи, якщо вона тобі більш вже не потрібна, можна я її собі заберу, я її кохаю по-справжньому, з першого дня, як ти нас познайомив, - схопив Валєра за руку Цоєва

– Ти з нею спав? – крикнув Цоєв.

– Вадік, ти розумієш, склалося так, що… - почав виправдовуватися циган.

– Мені вже все зрозуміло, можеш нічого не пояснювати. Можеш забирати її собі, тільки навіщо тобі гуляща? Знайди собі нормальну дівчину і живи з нею? З цією Олександрою лише одні проблеми будуть, ось побачиш, як не в наркотики, то в щось інше влізе…- важко зітхнув Цоєв.

– Дякую, «кентуха», та своїх пацанів попрошу вони з неї очей не спустять, будуть охороняти день і ніч, - циган почав радісно тарахтіти, як кавомолка.

– Це вже тоді твої клопоти, але з сьогоднішнього дня я їй жодної копійки не дам, хай не ображається! Тепер давай поговоримо про справи, - промовив Цоєв і вони разом зайшли до будинку.

         Ось такий незвичайний вийшов вечір відвертостей, але в душі мені хотілося співати від щастя, що Цоєв виявився не вбивцею, а порядною людиною, який допоміг жінці уникнути покарання, проте все одно він щось мутить, тільки не зрозуміло що саме!