Глава 16

1. Як я себе почуваю?.. та як звичайно, єдиною та неповторною!!!

«Ой, не треба мене умовляти, я й так погоджуся!!!», хотілося пошуткувати над босом, але я не наважилася, бо раптом Цоєв зрозуміє мене неправильно, як правило, чоловіки болгари – гарячий народ, запалиш лише сірник, а спалахне цілий нафтопереробний завод!

– Справа в тому, - вів далі Вадим Вікторович, - в мене час від часу відбуваються ділові переговори, де я маю випити з партнерами, і при цьому бажано, щоб поряд зі мною була гарна дівчина, таким чином, ти вб’єш двох зайців, - по-перше, я зможу дозволити собі алкоголь, бо ти зможеш мене завжди відвести додому, а по-друге, чоловіки, милуючись такою красунею, як ти, краще йтимуть на контакт, ось, як раз завтра в мене зустріч з одним клієнтом о сьомій годині вечора в ресторані «Дон Корлеоне». Одним словом, мені необхідний особистий помічник, який завжди буде у мене під рукою, про оплату можеш не хвилюватися, твій оклад я збільшу втричі!

– Е-е-е, - я так розгубилася, бо отримувати в тричі більше грошей завжди приємно, але перебувати в ролі фаворитки та «підручного» засобу, щось не дуже хочеться…

– І якою буде твоя позитивна відповідь? – засміявся Цоєв, - ти ж пам’ятаєш, я відмови не приймаю, шуткую звичайно, але ти подумай, головне, що інтим не пропоную, ха-ха, завтра вранці тебе наберу, все на добраніч!

Оце так вибір мені доводиться робити! Цікаво, а чому він Машер не обрав для такої ролі? Адже вона буде в разів тисячу ефектніше виглядати за мене, хоча може вона йому вже відмовила у цій пропозиції, або їй вже дісталася інша роль, супровід в якості інтимної подруги…

Ох, нелегка ця робота – задовольнити всі потреби свого шефа ідіота. Хоча ідіотом його важко назвати, але його своєрідні забаганки виконувати, теж завдання не з простих!

Ранок суботи мене неприємно здивував, топаючи по підлозі босими ногами, я ледве не розчавила величенького чорного таргана. Ах ти ж зараза! Це точно емігрант зверху, в Колі цього добра, як в нашого екс-президента на банківських рахунках, тому він так активно ремонтує квартиру, в надії придушити «чорноармійців». Треба негайно їхати на ринок по отруту, інакше гаряча нічка в компанії вусатих кукарачі мені гарантована.

Отже, приблизний план на день: пробіжка в парку (уздовж моря іншим разом), ринок ( в пошуках зброї масового ураження членистоногих), салон краси або на крайній випадок перукарня ( також в пошуках зброї масового ураження майже «членистоногих» чи просто «двоногих»), і можливо, «Окейшеф». Ну є ж для андроїда спеціально створений зручний додаток типу гугл асистента, так і я для Цоєва - необхідний помічник, який завжди готовий прийти на допомогу у будь який час у будь якому місці.

Біг пройшов дуже важко, враховуючи, що я років сто не займалася фізичними навантаженнями, тому тепер для відновлення нормального дихання мені терміново необхідний був апарат ШВЛ, або як мінімум киснева маска. Після інтенсивного заняття спортом ( я поприсідала по тридцять раз у три підходи та покачала прес у тій же кількості), я вже готова була на спільну ніч із Коліними диверсантами.

Тільки-но я присіла на затишний диванчик, включила голосно музику, як прийшов до мене «Миколай, сиди вдома, не гуляй».

– Сусідко, ти знов хуліганиш? – спитав «шафообразний», два на два метри Коля.

– До десяти вечора маю право, - я гаркнула, як зла собака на сусіда, перекрикуючи Віктора Цоя, який співав, що він чекає відповіді, що більше надії немає, і скоро закінчиться літо…

І ця сумна пісня знов,  немов океан, накрила мене хвилею смутку. Де ж мій Дмитро?

Колік не дав мені глибоко поринути у депресію, підняв мене як пушинку, переніс на пару метрів в сторону і підхопивши якісь свої білі пакети, попрямував в кухню. Вхідні двері, навіть не спромігся прикрити і кіт Моня, скориставшись можливістю блискавкою влетів в середину.

– Слухай, я в тебе тут лишу свої продукти, хочу поставити в холодильник, а то я обробив усю квартиру отрутою і всі меблі разом зі старим холодильником виніс на смітник, а м'ясо в таку спеку відразу стухне, - він посміхався в усі тридцять два білосніжних рідких, як у миші, зуби.

Люблю одеситів за їх гумор, балакучість та простоту. Проте ця простота, як то кажуть, іноді гірше за татарина. З цим сусідом лише пару раз бачились, а він вже керує тут, як в себе вдома.

– Так, звісно, можеш тут ще й пожити, - насміхалась я над Колею.

– Що, серйозно? – задоволена посмішка розтяглась на його обличчі.

– Ні, Коля, ні! Все давай кидай швиденько продукти і арівідерчі, в мене ще наполеонівські плани на сьогодні.

– Ок, зрозумів, до речі, я залишу тобі свій телефон, раптом щось знадобиться, - Колік схопив мій синій олівець для очей, що валявся на холодильнику і прямо на дзеркалі, що висіло в коридорі, швидко написав десять цифр і підпис «кваша».

– Р-р-р, - хотілося його вкусити за руку за таке свавілля, але його вагова категорія мене трохи стримувала, розчавить вмить, як тарганчика, дуже гарного з такими яскравими червоними губками та довгими віями  тарганчика, як у мультфільмі «Оггі та кукарачі», - що за «кваша»?

– Просто Кваша моє прізвище, - відповів Коля, - Микол багато, а Кваш не дуже.

– А «простокваша» так взагалі одна, - засміялася я.