Глава 14

1.Якщо самостійно не додаси яскравих фарб у сірі будні, то даремно чекати, що це зробить за тебе Ван Гог!

         Прокинувшись від гуркоту коліс проїжджаючого потягу, я вже не могла заснути. Я поклала голову на передпліччя Діми і притулилася спиною до його грудей, він крізь сон мене ніжно обняв і провів вільною рукою мені по голові.

         З вікна доноситься запаморочливий, ранковий, озоновий кисень та воркування голубів, що дряпають своїми дрібними лапками «козирок» балконної рами. Так хочеться зварити меленої запашної кави у мідній джезві, вийти на балкон з філіжанкою магічної пробуджуючої рідини, помилуватися рожевим небом та вдихнути на повні груди свіжого морського повітря, але Александров мене міцно тримає у теплих обіймах, і тому я залишаюся перебувати у стані константа.

          Я повернулася обличчям до Діми, і почала уважно його роздивлятися, який він все ж таки красивий: світло-русяве волосся завдяки гарячому літньому сонцю стало зараз чарівним, золотистим, шкіра набула матового відтінку, гарне тверде підборіддя, вкрите трьох денною неголеністю та гарно окреслені повні губи, які так хочеться цілувати. Раптом, мов хижий звір підкралась думка, чи можливий інтим без почуттів? На жаль, ми зараз живемо у цинічний час, де більшість пар, провівши пристрасну спільну ніч, вранці розбігаються, як чужі люди, кожен  у своїх справах, з успіхом перетравивши десерт «кекс без обтяжуючих моральних зобов’язань», проте я в душі, все ж таки залишалася романтичною особою, віривши у справжні взаємні почуття. Якщо я раніше (хай простить мене Бог!) сприймала Дмитра, як казала Керрі Бредшоу: «він був, як сукня дони Коран, яку ти знаєш, що вона тобі не підходить, але ти все одно її приміряєш на всякий випадок», то зараз мені здавалося, що ми ідеально сходимося, як пазли однієї цілісної надзвичайної картини.

– Сонце, ти вже не спиш? – поцілував мене в маківку Діма.

– Я ще не звикла міцно спати під ритмічний бій «товарняка», мені щось так хочеться… - загадково промовила я, дивлячись у його смарагдово-карі очі.

– Дозволь я тебе пригощу…

– Якщо тільки любов’ю!

– А якій ти віддаєш перевагу? – поцікався Діма, - із пристрастю, капризами, скандалами, докорами чи неземну і повітряну? А можливо ласкаву, з поцілунками та обіймами?

– М-м… Мені, будь ласка, міцнішу. Я просто обожнюю нерозбавлену, - посміхнулася я.

– Зрозуміло, - промовив тоном слідчого мій милий, - а як ти взагалі відносишся до чоловіків? –продовжував свій допит Діма.

– До коханого чоловіка я ставлюся, як до кави – він найкращий, міцний, гарячий і щодня необхідний, що ж стосується інших – зберігаю повний нейтралітет.

– Хах, як в тому анекдоті: як ви не любите чоловіків? Просто ви їх не вмієте правильно готувати. Необхідно взяти одного свіжого чоловіка, добряче промити йому мізки, додати стакан ніжності, дві столових ложки здорового глузду, дрібку ревнощів, пригорщу пристрасті, повільно довести до кипіння, і вживати, дотримуючись правил техніки безпеки. Не використовувати поблизу подруг, зберігати в сухому теплому місці при помірному доступі його друзів.

– Шикарний рецепт, неодмінно їм скористуюсь. До речі, як ми познайомилася, ти мені теж тоді розповів рецепт весняного коктейлю, який я досі пам’ятаю, ти просто справжній шеф-кухар рідкісних «страв», володієш особливою технологією…   

– Зараз я поділюся з тобою секретами цієї дивовижної технології, - Діма почав розсипати поцілунки, як пелюстки ніжних бордових троянд, по моєму тілові, не пропускаючи жодного міліметра моєї молочно-білої шкіри, і зовсім скоро я відчувала над собою невагоме гаряче покривало…

         Я, а вірніше ми, провели незабутній вихідний, суботній день, один з тих, що назавжди залишиться в пам’яті кожного – таким зігріваючим, пухнастим і ласкавим клубочком, і який при згадуванні буде приємно тривожитися і муркотіти, як кошеня від задоволення.

         Саме в цей день я зізналася Дмитру, що сильно кохаю його, і що я відтепер тільки його дівчина. По блиску в його бездонних зелених очах я побачила безмежну щиру радість. Він підхопив мене на руки і кружив, як маленьку дитину. 

         Діма, осідлавши залізного коня, привіз мене на лиман Куяльник. Це надзвичайно фантастичне місце, краса якого просто зачаровує. Недаремно кажуть, що природа – одна з найкращих книг, яка написана особливою мовою і цю мову необхідно вивчати. Не потрібно їхати в Ізраїль, щоб відчути ефект Мертвого моря, сіль на ньому можна побачити, як сніг, власними очима. Раніше цей лиман називався Андріївським, і тому Діма, проводячи мені оглядову екскурсію, почав навіть наспівувати пісню Наутілуса «С причала рыбачил апостол Андрей, а Спаситель гулял по воде, и Андрей доставали с воды пескарей, а Спаситель погибших людей». Як виявилося, в мене і в Діми навіть музичні смаки однакові, адже я теж полюбляю слухати цей гурт. Потім ми намастилися лікувальними грязями і стали чорними, як негри, ми сміялися так довго, що в мене вже болів живіт від сміху.

         Прощаючись з Дімою, я відчула справжність слів із пісні «розлука – це маленька смерть», начебто знаєш, що скоро зустрінешся з коханою людиною, але все одно так пусто на душі. Наче відчувала, що попереду нас чекають справжні випробування!

2.Досить часто в цьому житті без боротьби достається лише те, що тобі не потрібно…