Глава 13

1.Музика та запахи парфумів – це сліди за допомогою яких можна повернутися в минуле.

 – Ха-ха, бачила б ти зараз своє обличчя, - ржав, як кінь Аркаша, - все ж таки мені вдалося тебе налякати, не хвилюйся, це звичайна запальничка, просто ти мене вже розізлила остаточно, і я вирішив трохи познущатися над тобою.

– Дуже смішно, - прошипіла я, як отруйна змія, вжалити б його в руку, щоб відняло пів тіла, -  до речі, за таке знущання здається передбачена стаття в Кримінальному кодексі.

– Так це ж не справжня зброя, і я ж тобі не погрожував вбивством, а лише пошуткував, - враз здувся Піпка, у якого у відповідальний момент несподівано впав… «прапорець»[1] , - крім того, Діано, ти така надзвичайна дівчина, просто ми зроблені з різного тіста і я не знаю, як підійти до такої чарівної леді, як ти!

         Що є, то є! «Ароматне» дріжджове тісто, з якого зроблений Піпка зовсім мені не смакує, нехай шукає собі іншу духовку, щоб пекти булочки!

         Ну чого, скажіть мені, чого? До мене чіпляється усілякий непотріб, який мене дратує та ще й ображається на мене? Треба бути делікатною, як виховувала мене мама, та я вже не можу! Чомусь в одних дівчат нормальні адекватні залицяльники, і ніяких претензій не пред’являють, хоча можливо ті дівчата із заможних сімей, то відповідно і їхні покровителі тієї ж касти. А я проста волинська дівчина, яка намагається відповідати вимогам ідеальної жінки «Cosmo»: молода, сучасна, професіонал свої справи, володію англійською мовою, (трохи навіть італійською «белла чао» та іспанською «ель трахе негро пара мі ньєта»[1])

[1] El traje negro para mi nieta з ісп перекладається, як «чорна сукні для моєї онуки», проте звучить для нас двозначно.

 обожнюю гарний одяг та якісну косметику, гаджети, автомобілі, відкрита для експериментів, ціную незалежність, не прагну відразу вийти заміж і люблю секс. Правда з останнім пунктом списку «ідеальної дівчини» в мене зараз є деякі проблеми. Справа в тому, що не те, що я «його» не люблю, просто немає достойного партнера для «спаррінга». Взяти хоча б Діму, чудовий хлопець, уважний, гарний, але щось в ньому не вистачає, можливо духу авантюризму. Начеб-то приїхав до мене на Волинь, за сотні кілометрів і все якось стримано-натягнуто, наче на дистанції… Цоєв, який викликає в мене шалену хвилю гострих відчуттів, веде чомусь по відношенню до мене дуже обережно, наче сапер, який боїться припуститися смертельної помилки, можливо тому, що він керівник і суворо дотримується вимог трудового законодавства. Цікаво, яке в нього тіло? Адже під класичною сорочкою вгадуються божественні рельєфні мускули, мабуть там схована скульптурна розкіш Мікеланджело.

         Мої сексуальні фантазії були перервані настирливим Піпкою:

– Ну то що?

– Пробач Аркаша, я трохи задумалася, - наче впала з дерева на землю, засмучено відгукнулася я.

– Кажу, давай все таки тебе завезу в гості, в мене ж є навігатор, доїдемо швидко і з комфортом, - посміхнувся містер Бін своєю чарівною посмішкою.

         Ну враховуючи, що добиратися громадським транспортом в сторону Слободки трохи далекувато, до того ж перспектива дихати потом та сама, тільки в тисячу раз більш насичений «аромат» та ще за відсутністю кондиціонерів і наявністю закритих вікон за сприянням сварливих жіночок (фу-фу-фу), то краще все таки прийняти пропозицію, така собі мовчазна згода.      

         Під час дороги я на скільки могла, делікатно пояснила Аркаші, що він на жаль запізнився, бо я вже не самотня, в мене є постійний друг… Справжній друг без інтиму, без пристрасті, без палких поцілунків, зате з цікавим дозвіллям.

         До вулиці Червонослобідської, маневруючи  крізь «корки», ми дісталися майже за півгодини. Діма вже чекав на мене, перебуваючи під мостом.

– Вітаю, красуне! А шо це за «кент» тебе підвіз? – поцікавився мій аміго.

– Ти що ревнуєш? – посміхнулася я.

– Не те, що я ревную, а скоріше переживаю, знаєш, якось прикро буде: поки я усі сили сконцентрував на завоювання дівчини своєї мрії, хтось чужий візьме  і вкраде її в мене, - зробивши повністю серйозний вигляд, сказав Діма.

– Абсолютно немає сенсу переживати, - посміхнулася я і переповіла йому пригоду, яка сталася нещодавно зі мною і Піпкою.

         Ми гуляли по тихому району Слободки, я милувалася старими одеськими двориками, де сохла білизна на мотузках, що були натягнуті від вікон до тополь, зеленю, яка наче величезний намет, накривала місцеві вулички.

         Діма купив нам по пляшці пива «Корона» і ми пішли в сторону Дюківського саду. Тут було так само зелено, затишно, в ставку плавали білі качки, ми сиділи в дерев’яній, відкритій альтанці і насолоджувалися літнім вечором.

– А знаєш, сонце, що тут на Слободці дуже багато психів? – посміхнувся Діма.

– Мені здається, що їх по всій земній кулі незчислена кількість.  

– Це ти правильно зазначила, а ще тому, що тут на вулиці Воробйова знаходиться найстаріша і найбільша в Одесі психіатрична лікарня, і я відчуваю, що я скоро туди потраплю…

Діма повільно наблизився обличчям до мене, я відчула п’янкий аромат чоловічого парфуму і  він ніжно поцілував мене в губи.

2.Справжня любов безкінечна: чим більше віддаєш, тим більше отримуєш